Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Der Mensch, vom Weibe geboren, kurz von Tagen und gesättigt mit Unruhe, -
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
wie eine Blume geht er auf und welkt dahin, flieht wie der Schatten und hat nicht Bestand.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Und über solchen hältst du deine Augen offen und mich ziehst du vor dein Gericht!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Wie könnte wohl ein Reiner von Unreinen kommen? Nicht einer!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Wenn seine Tage fest bestimmt sind, die Zahl seiner Monde feststeht bei dir, du ihm ein Ziel gesetzt hast, das er nicht überschreiten kann,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
so blicke weg von ihm, daß er raste und wie ein Löhner seines Tages froh werde!
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Denn für den Baum zwar giebt's ein Hoffen: wird er abgehauen, so treibt er neue Sprossen, und sein Schößling bleibt nicht aus.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Oba auch seine Wurzel in der Erde altert, und sein Stumpf im Staube abstirbt,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
vom Duft des Wassers schlägt er wieder aus und treibt Zweige wie ein frisch gepflanztes Reis.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Doch stirbt ein Mann, so liegt er hingestreckt, verscheidet ein Mensch - wo ist er dann?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Wie die Gewässer schwinden aus dem See, der Strom versiegt und vertrocknet,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
so legt der Mensch sich nieder und steht nicht wieder auf; bis der Himmel vergeht, erwachen sie nicht und regen sich nicht aus ihrem Schlaf.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
O daß du mich in der Unterwelt verwahrtest, mich bärgest, bis dein Zorn sich gelegt, ein Ziel mir setztest und dann mein gedächtest! - (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Wenn der Mensch stirbt, lebt er dann wieder auf? Dann wollte ich alle meine Kampfestage ausharren, bis meine Ablösung käme!
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Du würdest rufen, und ich dir antworten; nach deiner Hände Werk würdest du dich sehnen.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Jetzt aber zählst du meine Schritte, gehst an meiner Sünde nicht vorüber.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Versiegelt ruht ihm Beutel mein Vergehen, und meine Schuld verklebtest du.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Aber wie der Berg im Sturze zerfällt, und der Fels von seiner Stelle rückt,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
wie das Wasser Steine zerreibt, und seine Fluten das Erdreich fortschwemmen, so hast du des Menschen Hoffen vernichtet.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Du vergewaltigst ihn für immer, und er geht dahin, entstellst sein Antlitz und lässest ihn dahinfahren.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Kommen seine Kinder zu Ehren - er weiß es nicht, sinken sie herab - er hat nicht acht auf sie.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Nur über ihn selbst fühlt Schmerz sein Leib, und über ihn selbst trauert seine Seele!
