Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
L’homme né d’une femme, vivant peu de temps, est rempli de beaucoup de misères.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Comme une fleur, il s’élève, et il est brisé, et il fuit comme l’ombre, et jamais il ne demeure dans un même état.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Et vous croyez, ô Dieu, qu’il soit digne de vous, d’ouvrir les yeux sur un tel être, et de l’appeler avec vous en jugement?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Qui peut rendre pur celui qui a été conçu d’un sang impur? N’est-ce pas vous qui seul êtes pur?
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Les jours de l’homme sont courts; le nombre de ses mois est en vos mains; vous avez marqué son terme, lequel ne pourra être dépassé.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Retirez-vous un peu de lui, afin qu’il se repose, jusqu’à ce que vienne, comme un mercenaire, son jour désiré.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Un arbre a de l’espoir: si on le coupe, il reverdit, et ses rameaux poussent.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Quand sa racine aurait vieilli dans la terre, quand son tronc serait mort dans la poussière,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
À l’odeur de l’eau, il germera, et portera des feuilles comme auparavant, lorsqu’il fut planté.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Mais un homme, lorsqu’il est mort et dépouillé et consumé, où est-il, je vous prie?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
De même que si des eaux se retirent de la mer, elles n’y reviennent plus, et que si un fleuve tari se dessèche, il ne coule pas de nouveau,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Ainsi, un homme, lorsqu’il s’est endormi, ne ressuscitera point jusqu’à ce que le ciel soit détruit; il ne s’éveillera point, et il ne se lèvera pas de son sommeil.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Qui me donnera que vous me protégiez dans l’enfer, et que vous me cachiez jusqu’à ce que votre fureur soit passée, et que vous me marquiez un temps où vous vous souviendrez de moi? (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Penses-tu qu’une fois mort un homme revive? Pendant tous les jours, où maintenant je combats, j’attends que mon changement vienne.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Vous m’appellerez, et moi je vous répondrai; vous tendrez votre droite à l’ouvrage de vos mains.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Vous avez, à la vérité, compté mes pas; mais pardonnez mes péchés.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Vous avez scellé comme dans un sac mes offenses; mais vous avez guéri mon iniquité.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Une montagne qui tombe disparaît, et un rocher est transporté de sa place.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Les eaux cavent des pierres, et une terre est à peu près consumée par une inondation: c’est donc ainsi que vous perdrez un homme.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Vous l’avez affermi pour un peu de temps, afin qu’il disparût pour toujours; vous changerez sa face, et vous l’enverrez au loin.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Que ses enfants soient dans la gloire, ou qu’ils soient dans l’ignominie, il ne le saura pas.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Toutefois sa chair, tandis qu’il vivra, souffrira, et son âme pleurera sur lui.
