Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
"Ihminen, vaimosta syntynyt, elää vähän aikaa ja on täynnä levottomuutta,
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
kasvaa kuin kukkanen ja lakastuu, pakenee kuin varjo eikä pysy.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Ja sellaista sinä pidät silmällä ja viet minut käymään oikeutta kanssasi!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Syntyisikö saastaisesta puhdasta? Ei yhden yhtäkään.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Hänen päivänsä ovat määrätyt, ja hänen kuukausiensa luku on sinun tiedossasi; sinä olet asettanut hänelle määrän, jonka ylitse hän ei pääse.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Niin käännä katseesi pois hänestä, että hän pääsisi rauhaan ja että hän saisi iloita niinkuin palkkalainen päivän päätettyään.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Onhan puullakin toivo: vaikka se maahan kaadetaan, kasvaa se uudelleen, eikä siltä vesaa puutu.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Vaikka sen juuri vanhenee maassa ja sen kanto kuolee multaan,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
niin se veden tuoksusta versoo jälleen ja tekee oksia niinkuin istukas.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Mutta mies kun kuolee, makaa hän martaana; kun ihminen on henkensä heittänyt, missä hän on sitten?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Vesi juoksee pois järvestä, ja joki tyhjenee ja kuivuu;
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
niin ihminen lepoon mentyänsä ei enää nouse. Ennenkuin taivaat katoavat, eivät he heräjä eivätkä havahdu unestansa.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Oi, jospa kätkisit minut tuonelaan, piilottaisit minut, kunnes vihasi on asettunut, panisit minulle aikamäärän ja sitten muistaisit minua! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Kun mies kuolee, virkoaako hän jälleen henkiin? Minä vartoaisin kaikki sotapalvelukseni päivät, kunnes pääsyvuoroni joutuisi.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Sinä kutsuisit, ja minä vastaisin sinulle, sinä ikävöitsisit kättesi tekoa.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Silloin sinä laskisit minun askeleeni, et pitäisi vaaria minun synnistäni;
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
rikokseni olisi sinetillä lukittuna kukkaroon, ja pahat tekoni sinä peittäisit piiloon.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Mutta vuorikin vyöryy ja hajoaa, ja kallio siirtyy sijaltansa,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
vesi kuluttaa kivet, ja rankkasade huuhtoo pois maan mullan; niin sinä hävität ihmisen toivon.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Sinä masennat hänet iäksi, ja hän lähtee; sinä muutat hänen muotonsa ja lähetät hänet menemään.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Kohoavatko hänen lapsensa kunniaan-ei hän sitä tiedä, vaipuvatko vähäisiksi-ei hän heitä huomaa.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Hän tuntee vain oman ruumiinsa kivun, vain oman sielunsa murheen."
