Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man, born of woman! Of few days, and full of trouble!
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
As a flower he hath gone forth, and is cut off, And he fleeth as a shadow and standeth not.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Also — on this Thou hast opened Thine eyes, And dost bring me into judgment with Thee.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who giveth a clean thing out of an unclean? not one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
If determined are his days, The number of his months [are] with Thee, His limit Thou hast made, And he passeth not over;
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Look away from off him that he may cease, Till he enjoy as an hireling his day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is of a tree hope, if it be cut down, That again it doth change, That its tender branch doth not cease.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
If its root becometh old in the earth, And its stem doth die in the dust,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
From the fragrance of water it doth flourish, And hath made a crop as a plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
And a man dieth, and becometh weak, And man expireth, and where [is] he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Waters have gone away from a sea, And a river becometh waste and dry.
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
And man hath lain down, and riseth not, Till the wearing out of the heavens they awake not, Nor are roused from their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
O that in Sheol Thou wouldest conceal me, Hide me till the turning of Thine anger, Set for me a limit, and remember me. (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
If a man dieth — doth he revive? All days of my warfare I wait, till my change come.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Thou dost call, and I — I answer Thee; To the work of Thy hands Thou hast desire.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
But now, my steps Thou numberest, Thou dost not watch over my sin.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Sealed up in a bag [is] my transgression, And Thou sewest up mine iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
And yet, a falling mountain wasteth away, And a rock is removed from its place.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Stones have waters worn away, Their outpourings wash away the dust of earth, And the hope of man Thou hast destroyed.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Thou prevailest [over] him for ever, and he goeth, He is changing his countenance, And Thou sendest him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Honoured are his sons, and he knoweth not; And they are little, and he attendeth not to them.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Only — his flesh for him is pained, And his soul for him doth mourn.'
