< Йов 14 >
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man [that is] born of a woman [is] of few days, and full of trouble.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
He cometh forth like a flower, and is cut down: he fleeth also as a shadow, and continueth not.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
And dost thou open thy eyes upon such one, and bring me into judgment with thee?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring a clean [thing] out of an unclean? not one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Seeing his days [are] determined, the number of his months [is] with thee, thou hast appointed his bounds that he cannot pass;
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Turn from him, that he may rest, till he shall accomplish, as a hireling, his day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is hope of a tree, if it is cut down, that it will sprout again, and that its tender branch will not cease.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Though its root shall become old in the earth, and its stock die in the ground;
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
[Yet] through the scent of water it will bud, and bring forth boughs like a plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But man dieth, and wasteth away: yes, man yieldeth his breath, and where [is] he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
[As] the waters fail from the sea, and the flood decayeth and drieth up:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
So man lieth down, and riseth not: till the heavens [shall be] no more, they shall not awake, nor be raised out of their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol )
O that thou wouldst hide me in the grave, that thou wouldst keep me secret, until thy wrath is past, that thou wouldst appoint me a set time, and remember me! (Sheol )
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
If a man dieth, shall he live [again]? all the days of my appointed time will I wait, till my change shall come.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Thou shalt call, and I will answer thee: thou wilt have a desire to the work of thy hands.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
For now thou numberest my steps: dost thou not watch over my sin?
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression [is] sealed up in a bag, and thou sewest up my iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
And surely the mountain falling cometh to naught, and the rock is removed out of its place.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
The waters wear the stones: thou washest away the things which grow [out] of the dust of the earth; and thou destroyest the hope of man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Thou prevailest for ever against him, and he passeth: thou changest his countenance, and sendest him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
His sons come to honor, and he knoweth [it] not; and they are brought low, but he perceiveth [it] not of them.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
But his flesh upon him shall have pain, and his soul within him shall mourn.