Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man, who is born of woman, lives only a few days and is full of trouble.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
He sprouts from the ground like a flower and is cut down; he flees like a shadow and does not last.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Do you look at any of these? Do you bring me into judgment with you?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring something clean out of something unclean? No one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Man's days are determined. The number of his months is with you; you have appointed his limits that he cannot pass.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Look away from him that he may rest, so that he may enjoy his day like a hired man if he can do so.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
There can be hope for a tree; if it is cut down, it might sprout again, so that its tender stalk does not disappear.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Though its root grows old in the earth, and its stump dies in the ground,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
yet even if it only smells water, it will bud and send out branches like a plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But man dies; he becomes weak; indeed, man stops breathing, and then where is he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
As water disappears from a lake, and as a river loses water and dries up,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
so people lie down and do not rise again. Until the heavens are no more, they will not awake nor be roused out of their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Oh, that you would hide me away in Sheol away from troubles, and that you would keep me in private until your wrath is over, that you would set me a fixed time to stay there and then call me to mind! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
If a man dies, will he live again? If so, I would wish to wait all my weary time there until my release should come.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
You would call, and I would answer you. You would have a desire for the work of your hands.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
You would number and care for my footsteps; you would not keep track of my sin.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression would be sealed up in a bag; you would cover up my iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
But even mountains fall and come to nothing; even rocks are moved out of their place;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
the waters wear down the stones; their flooding washes away the dust of the earth. Like this, you destroy the hope of man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
You always defeat him, and he passes away; you change his face and send him away to die.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
If his sons are honored, he does not know it; and if they are brought low, he does not see it.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
He feels only the pain of his own body, and he mourns for himself.
