Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
“Man, born of woman! Of few days, and full of trouble!
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
As a flower he has gone forth, and is cut off, And he flees as a shadow and does not stand.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Also—on this You have opened Your eyes, and bring me into judgment with You.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who gives a clean thing out of an unclean? Not one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
If his days are determined, The number of his months [are] with You, You have made his limit, And he does not pass over;
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Look away from off him that he may cease, Until he enjoy as a hired worker his day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is hope for a tree, if it is cut down, That it changes again, That its tender branch does not cease.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
If its root becomes old in the earth, And its stem dies in the dust,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
From the fragrance of water it flourishes, And has made a crop as a plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
And a man dies, and becomes weak, And man expires, and where [is] he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Waters have gone away from a sea, And a river becomes waste and dry.
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
And man has lain down, and does not rise, Until the wearing out of the heavens they do not awaken, Nor are roused from their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
O that You would conceal me in Sheol, Hide me until the turning of Your anger, Set a limit for me, and remember me. (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
If a man dies—does he revive? All [the] days of my warfare I wait, until my change comes.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
You call, and I answer You; To the work of Your hands You have desire.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
But now, You number my steps, You do not watch over my sin.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression [is] sealed up in a bag, and You sew up my iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
And yet, a falling mountain wastes away, and a rock is removed from its place.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Waters have worn away stones, Their outpourings wash away the dust of earth, And You have destroyed the hope of man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
You prevail [over] him forever, and he goes, He is changing his countenance, And You send him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
His sons are honored, and he does not know; And they are little, and he does not attend to them.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Only—his flesh is pained for him, And his soul mourns for him.”
