Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Life is short and full of trouble,
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
like a flower that blooms and withers, like a passing shadow that soon disappears.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Do you even notice me, God, and why do you have to drag me to court?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring something clean of what is unclean? No one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
You have determined how long we shall live—the number of months, a time limit on our lives.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
So leave us alone and give us some peace—so like a laborer we could enjoy a few hours of rest at the end of the day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Even a tree that's cut down has the hope of sprouting again, of sending up shoots and continuing to live.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Even though its roots grow old in the earth, and its stump dies in the ground,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
just a trickle of water will make it bud and grow branches like a young plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But human beings die, their strength dwindles away; they perish, and where are they then?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Like water evaporating from a lake and a river that dries up and disappears,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
so human beings lie down and don't get up again. Until the heavens cease to exist they will not awake from their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
I wish you would hide me in Sheol; conceal me there until your anger is gone. Set a definite time for me there, and remember me! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Will the dead live again? Then I would have hope through all my time of trouble until my release comes.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
You would call and I would answer you; you would long for me, the being that you made.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Then you would look after me and wouldn't be watching me to see if I sinned.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My sins would be sealed up in a bag and you would cover my guilt.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
But just as the mountains crumble and fall, and the rocks tumble down;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
as water wears away the stones, as floods wash away the soil, so you destroy the hope people have.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
You continually overpower them and they pass away; you distort their faces in death and send them away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Their children may become important or fall from their positions, but they don't know or see any of this.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
As people die they only know their own pain and are sad for themselves.”
