Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man, born of woman, is of few days, and full of trouble.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
He cometh forth like a flower, and is cut down; and he fleeth as a shadow, and continueth not.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Yet dost thou open thine eyes upon such a one, and bringest me into judgment with thee?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring a clean [man] out of the unclean? Not one!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
If his days are determined, if the number of his months is with thee, [and] thou hast appointed his bounds which he must not pass,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Look away from him; and let him rest, till he accomplish, as a hireling, his day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is hope for a tree: if it be cut down, it will sprout again, and its tender branch will not cease;
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Though its root grow old in the earth, and its stock die in the ground,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Yet through the scent of water it will bud, and put forth boughs like a young plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But a man dieth, and is prostrate; yea, man expireth, and where is he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
The waters recede from the lake, and the river wasteth and drieth up:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
So man lieth down, and riseth not again; till the heavens be no more, they do not awake, nor are raised out of their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Oh that thou wouldest hide me in Sheol, that thou wouldest keep me secret until thine anger be past, that thou wouldest appoint me a set time, and remember me, — (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
(If a man die, shall he live [again]?) all the days of my time of toil would I wait, till my change should come:
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Thou wouldest call, and I would answer thee; thou wouldest have a desire after the work of thy hands.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
For now thou numberest my steps: dost thou not watch over my sin?
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression is sealed up in a bag, and thou heapest up mine iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
And indeed a mountain falling cometh to nought, and the rock is removed out of its place;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
The waters wear the stones, the floods thereof wash away the dust of the earth; and thou destroyest the hope of man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Thou prevailest for ever against him, and he passeth away; thou changest his countenance, and dismissest him.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
His sons come to honour, and he knoweth it not; and they are brought low, and he perceiveth it not.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
But his flesh hath pain for himself alone, and his soul mourneth for himself.
