Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
“Man, who is born of woman, is short of days and full of trouble.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Like a flower, he comes forth, then withers away; like a fleeting shadow, he does not endure.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Do You open Your eyes to one like this? Will You bring him into judgment before You?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring out clean from unclean? No one!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Since his days are determined and the number of his months is with You, and since You have set limits that he cannot exceed,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
look away from him and let him rest, so he can enjoy his day as a hired hand.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is hope for a tree: If it is cut down, it will sprout again, and its tender shoots will not fail.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
If its roots grow old in the ground and its stump dies in the soil,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
at the scent of water it will bud and put forth twigs like a sapling.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But a man dies and is laid low; he breathes his last, and where is he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
As water disappears from the sea and a river becomes parched and dry,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
so a man lies down and does not rise. Until the heavens are no more, he will not be awakened or roused from sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
If only You would hide me in Sheol and conceal me until Your anger has passed! If only You would appoint a time for me and then remember me! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
When a man dies, will he live again? All the days of my hard service I will wait, until my renewal comes.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
You will call, and I will answer; You will desire the work of Your hands.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
For then You would count my steps, but would not keep track of my sin.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression would be sealed in a bag, and You would cover over my iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
But as a mountain erodes and crumbles and a rock is dislodged from its place,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
as water wears away the stones and torrents wash away the soil, so You destroy a man’s hope.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
You forever overpower him, and he passes on; You change his countenance and send him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
If his sons receive honor, he does not know it; if they are brought low, he is unaware.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
He feels only the pain of his own body and mourns only for himself.”
