Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man, who is born of a woman, is of few days, and full of trouble.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
He comes forth like a flower, and is cut down. He too flees as a shadow, and does not continue.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
And do thou open thine eyes upon such a one, and bring me into judgment with thee?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring a clean thing out of an unclean? Not one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Seeing his days are determined, the number of his months is with thee, and thou have appointed his bounds that he cannot pass,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
look away from him, that he may rest, till he shall accomplish, as a hireling, his day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is hope of a tree, if it is cut down, that it will sprout again, and that the tender branch of it will not cease.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Though the root of it grows old in the earth, and the trunk of it dies in the ground,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
yet through the scent of water it will bud, and put forth boughs like a plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But man dies, and is laid low. Yea, man gives up the spirit, and where is he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
As the waters fail from the sea, and the river wastes away and dries up,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
so man lies down and does not rise. Till the heavens be no more, they shall not awake, nor be roused out of their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
O that thou would hide me in Sheol, that thou would keep me secret, until thy wrath be past, that thou would appoint for me a set time, and remember me! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
If a man dies, shall he live again? All the days of my warfare I would wait till my release should come.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Thou would call, and I would answer thee. Thou would have a desire to the work of thy hands.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
But now thou number my steps. Do thou not watch over my sin?
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression is sealed up in a bag, and thou fasten up my iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
But the falling mountain comes to nothing, and the rock is removed out of its place.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
The waters wear the stones. The overflowings of it wash away the dust of the earth. So thou destroy the hope of man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Thou prevail forever against him, and he passes. Thou change his countenance, and send him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
His sons come to honor, and he does not know it, and they are brought low, but he does not perceive it of them.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
But his flesh upon him has pain, and his soul within him mourns.
