Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Et Menneske, født af en Kvinde, lever en stakket Tid og mættes af Uro.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Han gaar op som et Blomster og henvisner, han flyr som en Skygge og bestaar ikke.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Ogsaa over en saadan oplader du dine Øjne og fører mig for din Dom.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Ja, kom der dog en ren af en uren! men nej, ikke en eneste.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Dersom hans Dage ere bestemte, hans Maaneders Tal fastsat hos dig, dersom du har sat ham en Grænse, han ikke kan overskride:
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Da lad af fra ham, at han maa hvile; at han dog som en Daglønner maa glæde sig ved sin Dag.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Thi et Træ har Haab: Naar det er afhugget, kan det igen skyde frem, og dets Kviste udeblive ikke.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Om end dets Rod bliver gammel i Jorden, og dets Stub dør i Støvet,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
saa grønnes det dog igen af Vandets Duft og skyder Grene som en frisk Plante.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Men dør en Mand, er hans Kraft forbi, og opgiver et Menneske Aanden, hvor er han da?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Vand løber ud af Søen, og en Flod svinder og bliver tør:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Saaledes lægger og at Menneske sig og staar ikke op; indtil Himlene ikke mere ere, opvaagne de ikke, og de opvækkes ikke af deres Søvn.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Gid du vilde gemme mig i Graven, ja skjule mig, indtil din Vrede vendte om; at du vilde sætte mig en beskikket Tid og vilde komme mig i Hu igen! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Naar en Mand dør, mon han da skal leve op igen? saa vilde jeg vente alle mine Stridsdage, indtil min Afløsning kom.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Du skulde kalde, og jeg skulde svare dig; du skulde længes efter dine Hænders Gerning!
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Thi nu tæller du mine Skridt; du varer ikke over min Synd.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Min Overtrædelse er forseglet i et Knippe, og du syr til om min Misgerning.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Men et Bjerg, som falder, smuldrer hen, og en Klippe flytter sig fra sit Sted;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Vandet udhuler Stene, og dets Strømme bortskylle Jordens Støv: Saaledes gør du et Menneskes Forhaabning til intet.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Du overvælder ham evindelig, og han farer hen; du forvender hans Udseende og lader ham fare.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Ere hans Børn i Ære, da ved han det ikke; ere de ringe, da mærker han det ikke.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
For ham er kun Smerten, hans Kød lider, og for ham Sorgen, hans Sjæl føler.
