Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Čovjek koga je žena rodila kratka je vijeka i pun nevolja.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
K'o cvijet je nikao i vene već, poput sjene bježi ne zastajuć'.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Na takva, zar, ti oči otvaraš i preda se na sud ga izvodiš?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Tko će čisto izvuć' iz nečista? Nitko!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Pa kad su njegovi dani odbrojeni, kad mu broj mjeseci o tebi ovisi, kad mu granicu stavljaš neprijelaznu,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
skini s njega pogled da počinut' može, poput najamnika da svoj dan uživa.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
TÓa ni drvu nije nada sva propala, posječeno, ono opet prozeleni i mladice nove iz njega izbiju.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Ako mu korijen i ostari u zemlji, ako mu se panj i sasuši u prahu,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
oćutjevši vodu, ono će propupat' i pustiti grane kao stablo novo.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Al' kad čovjek umre, ostaje pokošen, kad smrtnik izdahne, gdje li je on tada?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Može sva voda iz mora ispariti i presahnut' rijeke, isušit posvema',
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
al' čovjek kad legne, ne ustaje više, dok nebesa bude, neće se podići, od sna se svojega probuditi neće.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
O, kad bi me htio skriti u Šeolu, zakloniti me dok srdžba ti ne mine, dÓati mi rok kad ćeš me se spomenuti, (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
- jer, kad umre čovjek, zar uskrsnut' može? - čekao bih te sve dane vojske svoje dok ne bi došao da mi smjenu dadeš.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Zvao bi me, a ja bih se odazvao: zaželio si se djela svojih ruku.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
A sad nad svakim mojim vrebaš korakom, nijednog mi grijeha nećeš oprostiti,
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
u vreći si prijestup moj zapečatio i krivicu moju svu si zapisao.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Vaj! K'o što se jednom uruši planina, k'o što se hridina s mjesta svog odvali,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
k'o što voda kamen s vremenom istroši, a pljusak bujicom zemlju svu sapere, tako uništavaš nadu u čovjeku.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Oborio si ga - on ode za svagda, nagrđena lica, otjeran, odbačen.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Djecu mu poštuju - o tom ništa ne zna; ako su prezrena - o tom ne razmišlja.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
On jedino pati zbog svojega tijela, on jedino tuži zbog svojeg života.”
