Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Huta kah a sak hlang he a khohnin toi tih khoponah khaw hah.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Rhaipai bangla phuelh tih a oh uh. Khokhawn bangla yong tih pai voel pawh.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Te soah ngawn tah na mik tueng tih kai he na taengkah laitloeknah dongla na khuen.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Rhalawt lamloh a cuem la aka khueh te unim? Pakhat pataeng om pawh.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
A khohnin neh a hla taenah khaw namah taengah hangdang. A oltlueh te a oltlueh bangla na saii tih poe thai pawh.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Anih lamloh vawl mangthong lamtah amah hnin at kutloh bangla a ngaingaih hil toeng saeh.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Thing ham tah a vung akhaw ngaiuepnah om pueng. Te dongah koep mikhing vetih a dawn khaw ngoeng mahpawh.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Diklai khuiah a yung patong mai tih laipi khuiah a ngo duek cakhaw,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
tui bo ah duei vetih thinghloe bangla a pae cawn ni.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Tedae hlang tah duek tih rhaa uh coeng. Hlang he a pal phoeiah tah melam a om.
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Tuitunli lamkah tui khaw khawk dae tuiva loh a khah vaengah tah kak.
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Hlang khaw yalh tih thoo voel pawh. Vaan a om pawt due khaw haenghang pawh. Amih te ih kung lamloh haenghang uh mahpawh.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Unim saelkhui ah a paek lah ve? Kai he nan khoem lah vetih na thintoek a mael duela kai nan thuh lah mako. Kai hamla oltlueh na khueh vetih kai nan poek mako. (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Hlang he duek koinih hing venim? Kamah kah caempuei hnin boeih he ka thovaelnah a pawk hil ka lamtawn bitni.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Nan khue vaengah kai loh nang te ka doo bitni. Na kut dongkah bibi dongah na moo bitni.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Ka khokan he na tae pawn vetih ka tholhnah khaw na dawn mahpawh.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Ka boekoek hnocun khuiah catui a hnah thil tih kai kathaesainah na dah thil bitni.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Tedae Tlang khaw cungku tih moelh. Lungpang pataeng a hmuen lamloh thoeih.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Lungto khaw tui loh a hoh tih a kongnawt loh diklai laipi a yo. Te dongah hlanghing kah ngaiuepnah na pal sak.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Anih te a yoeyah la na khulae tih a hmai a tal la a van daengah anih te na tueih.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
A ca rhoek a thangpom uh dae a ming moenih. Muei uh cakhaw amih a yakming moenih.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Tedae a pumsa tah a taengah tih thak a khoeih tih a hinglu khaw amah hamla nguekcoi,” a ti.
