Йов 11
1 І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
Saa tog Na'amatiten Zofar til Orde og sagde:
2 „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
Skal en Ordgyder ej have Svar, skal en Mundheld vel have Ret?
3 Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
Skal Mænd vel tie til din Skvalder, skal du spotte og ikke faa Skam?
4 Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
Du siger: »Min Færd er lydeløs, og jeg er ren i hans Øjne!«
5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
Men vilde dog Gud kun tale, oplade sine Læber imod dig,
6 і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
kundgøre dig Visdommens Løndom, thi underfuld er den i Væsen; da vilde du vide, at Gud har glemt dig en Del af din Skyld!
7 Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
Har du loddet Bunden i Gud og naaet den Almægtiges Grænse?
Højere er den end Himlen — hvad kan du? Dybere end Dødsriget — hvad ved du? (Sheol h7585)
9 її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
Den overgaar Jorden i Vidde, er mere vidtstrakt end Havet.
10 Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
Farer han frem og fængsler, stævner til Doms, hvem hindrer ham?
11 Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
Han kender jo Løgnens Mænd, Uret ser han og agter derpaa,
12 Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
saa tomhjernet Mand faar Vid, og Vildæsel fødes til Menneske.
13 Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
Hvis du faar Skik paa dit Hjerte og breder dine Hænder imod ham,
14 якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
hvis Uret er fjern fra din Haand, og Brøde ej bor i dit Telt,
15 тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
ja, da kan du lydefri løfte dit Aasyn og uden at frygte staa fast,
16 Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
ja, da skal du glemme din Kvide, mindes den kun som Vand, der flød bort;
17 Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
dit Liv skal overstraale Middagssolen, Mørket vorde som lyse Morgen.
18 І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
Tryg skal du være, fordi du har Haab; du ser dig om og gaar trygt til Hvile,
19 і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
du ligger uden at skræmmes op. Til din Yndest vil mange bejle.
20 А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
Men de gudløses Øjne vansmægter; ude er det med deres Tilflugt, deres Haab er blot at udaande Sjælen!
