Йов 11
1 І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
Da svarede Zofar, Naamathiten, og sagde:
2 „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
Skal der ikke svares til de mange Ord? og mon en mundkaad Mand skal beholde Ret?
3 Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
Skal din Skvalder bringe Folk til at tie? og skal du bespotte, og ingen beskæmme dig?
4 Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
Thi du sagde: Min Lærdom er klar, og jeg er ren for dine Øjne.
5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
Men gid dog Gud vilde tale og oplade sine Læber imod dig!
6 і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
og at han vilde kundgøre dig Visdoms skjulte Ting! thi i den er dobbelt Kraft; da skulde du vide, at Gud endog eftergiver dig noget af din Misgerning.
7 Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
Mon du kan naa til Guds Dybheder? mon du kan naa til den Almægtiges Begrænsning?
Den er saa høj som Himmelen, hvad vil du gøre? den er dybere end Helvede, hvad kan du vide? (Sheol h7585)
9 її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
Dens Maal er længere end Jorden, den er bredere end Havet.
10 Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
Naar han farer frem og lukker til eller forsamler, hvo vil da holde ham tilbage?
11 Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
Thi han kender forfængelige Folk og ser Uretfærdighed; skulde han da ikke agte derpaa?
12 Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
Men en uforstandig vil faa Forstand, naar et Vildæsels Føl fødes til Menneske.
13 Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
Dersom du bereder dit Hjerte og udstrækker dine Hænder til ham,
14 якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
dersom du kaster Uretfærdigheden, som er i din Haand, langt bort og ikke lader Uret bo i dine Telte,
15 тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
da skal du, fri for Lyde, kunne opløfte dit Ansigt og blive fast og ikke frygte.
16 Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
Thi du skal glemme din Møje, du skal komme den i Hu som det Vand, der er løbet forbi.
17 Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
Og din Levetid skal gaa frem klarere end Middagen, Mørket skal vorde som Morgenen.
18 І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
Og du skal være tryg, thi der er Haab, og du skal spejde omkring dig og sove tryggelig.
19 і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
Og du skal lægge dig, og ingen skal forfærde dig; og mange skulle bønfalde for dit Ansigt.
20 А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
Men de ugudeliges Øjne skulle hentæres, og deres Tilflugt skal gaa tabt for dem, og deres Haab aandes ud med Livet.
