Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
Додијао је души мојој живот мој; пустићу од себе тужњаву своју, говорићу у јаду душе своје.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Рећи ћу Богу: Немој ме осудити; кажи ми зашто се преш са мном.
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Је ли Ти мило да чиниш силу, да одбацујеш дело руку својих и савет безбожнички обасјаваш?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Јесу ли у Тебе очи телесне? Видиш ли као што види човек?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Јесу ли дани твоји као дани човечији, и године твоје као век људски,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
Те истражујеш моје безакоње и за грех мој разбираш?
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
Ти знаш да нисам крив, и нема никога ко би избавио из Твоје руке.
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Твоје су ме руке створиле и начиниле, и Ти ме одсвуда потиреш.
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Опомени се да си ме као од кала начинио, и опет ћеш ме у прах обратити.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Ниси ли ме као млеко слио и као сир усирио ме?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Навукао си на ме кожу и месо, и костима и жилама сплео си ме.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Животом и милошћу даривао си ме; и старање Твоје чувало је дух мој.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
И сакрио си то у срцу свом; али знам да је у Тебе.
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
Ако сам згрешио, опазио си ме, и ниси ме опростио безакоња мог.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
Ако сам скривио, тешко мени! Ако ли сам прав, не могу подигнути главе, пун срамоте и видећи муку своју.
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
И ако се подигне, гониш ме као лав, и опет чиниш чудеса на мени.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Понављаш сведочанства своја против мене, и умножаваш гнев свој на ме; војске једне за другом излазе на ме.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Зашто си ме извадио из утробе? О да умрех! Да ме ни око не виде!
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
Био бих као да никада нисам био; из утробе у гроб био бих однесен.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Није ли мало дана мојих? Престани дакле и окани ме се да се мало опоравим,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
Пре него отидем одакле се нећу вратити, у земљу тамну и у сен смртни,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
У земљу тамну као мрак и у сен смртни, где нема промене и где је видело као тама.
