Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
Mi sjæl er leid av livet mitt, eg gjev mi klaga lause taumar, vil tala i min såre hugverk.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Til Gud eg segjer: «Døm meg ikkje; seg kvifor du imot meg strider!
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Finn du det godt å gjera vald, og øyda upp ditt eige verk, men lysa yver gudlaust råd?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Er auga ditt av kjøt og blod? Ser du som menneskje plar sjå?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Er dine dagar mennesk-dagar? Er dine år lik mannsens år?
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
Med di mitt brot du leitar upp, og granskar etter syndi mi,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
endå du veit eg er uskuldig, og ingen bergar or di hand.
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Di hand hev skapt og dana meg fullt ut, og no vil du meg tyna?
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Hugs på, du forma meg som leir; no gjer du atter meg til mold!
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Som mjølk du let meg renna ut og let meg stivna liksom ost;
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Du klædde meg med hud og kjøt, fleitta bein og senar saman.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Du gav meg både liv og miskunn, og verna um mitt andedrag.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Men dette du i hjarta gøymde, eg veit det var i din tanke;
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
Du vakta på meg um eg synda; du gav meg ikkje til mitt brot;
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
um eg var skuldig, usæl eg! Um skuldfri, tord’ eg ei meg briska, av skjemsla mett, med naud for augom;
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
For då du jaga meg som løva og let meg atter under sjå,
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
du førde nye vitne mot meg og harmast endå meir på meg og sende mot meg her på her.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Kvi drog du meg or morsliv fram? Kvi fekk eg ikkje usedd døy,
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
lik ein som aldri til hev vore, og vart i grav frå morsliv lagt?
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Er ikkje mine dagar få? Haldt upp! Slepp meg, so eg litt glad kann verta,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
fyrr eg gjeng burt, og kjem’kje att, til myrkre land med daudeskugge,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
eit land so myrkt som svarte natti, med daudeskugge og vanskipnad, der dagsljoset er som myrke natt!»»
