Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
[Tædet animam meam vitæ meæ; dimittam adversum me eloquium meum: loquar in amaritudine animæ meæ.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Dicam Deo: Noli me condemnare; indica mihi cur me ita judices.
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Numquid bonum tibi videtur, si calumnieris me, et opprimas me opus manuum tuarum, et consilium impiorum adjuves?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Numquid oculi carnei tibi sunt? aut sicut videt homo, et tu videbis?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Numquid sicut dies hominis dies tui, et anni tui sicut humana sunt tempora,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
ut quæras iniquitatem meam, et peccatum meum scruteris,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
et scias quia nihil impium fecerim, cum sit nemo qui de manu tua possit eruere?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Manus tuæ fecerunt me, et plasmaverunt me totum in circuitu: et sic repente præcipitas me?
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Memento, quæso, quod sicut lutum feceris me, et in pulverem reduces me.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Nonne sicut lac mulsisti me, et sicut caseum me coagulasti?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Pelle et carnibus vestisti me; ossibus et nervis compegisti me.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Vitam et misericordiam tribuisti mihi, et visitatio tua custodivit spiritum meum.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Licet hæc celes in corde tuo, tamen scio quia universorum memineris.
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
Si peccavi, et ad horam pepercisti mihi, cur ab iniquitate mea mundum me esse non pateris?
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
Et si impius fuero, væ mihi est; et si justus, non levabo caput, saturatus afflictione et miseria.
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
Et propter superbiam quasi leænam capies me, reversusque mirabiliter me crucias.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Instauras testes tuos contra me, et multiplicas iram tuam adversum me, et pœnæ militant in me.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Quare de vulva eduxisti me? qui utinam consumptus essem, ne oculus me videret.
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
Fuissem quasi non essem, de utero translatus ad tumulum.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Numquid non paucitas dierum meorum finietur brevi? dimitte ergo me, ut plangam paululum dolorem meum,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
antequam vadam, et non revertar, ad terram tenebrosam, et opertam mortis caligine:
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
terram miseriæ et tenebrarum, ubi umbra mortis et nullus ordo, sed sempiternus horror inhabitat.]
