Йов 10

1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!

L’anima mia prova disgusto della vita; vo’ dar libero corso al mio lamento, vo’ parlar nell’amarezza dell’anima mia!

2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Io dirò a Dio: “Non mi condannare! Fammi sapere perché contendi meco!”

3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?

Ti par egli ben fatto d’opprimere, di sprezzare l’opera delle tue mani e di favorire i disegni de’ malvagi?

4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

Hai tu occhi di carne? Vedi tu come vede l’uomo?

5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

I tuoi giorni son essi come i giorni del mortale, i tuoi anni son essi come gli anni degli umani,

6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

che tu investighi tanto la mia iniquità, che t’informi così del mio peccato,

7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

pur sapendo ch’io non son colpevole, e che non v’è chi mi liberi dalla tua mano?

8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

Le tue mani m’hanno formato m’hanno fatto tutto quanto… e tu mi distruggi!

9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

Deh, ricordati che m’hai plasmato come argilla… e tu mi fai ritornare in polvere!

10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

Non m’hai tu colato come il latte e fatto rapprender come il cacio?

11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Tu m’hai rivestito di pelle e di carne, e m’hai intessuto d’ossa e di nervi.

12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Mi sei stato largo di vita e di grazia, la tua provvidenza ha vegliato sul mio spirito,

13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:

ed ecco quello che nascondevi in cuore! Sì, lo so, questo meditavi:

14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.

se avessi peccato, l’avresti ben tenuto a mente, e non m’avresti assolto dalla mia iniquità.

15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!

Se fossi stato malvagio, guai a me! Se giusto, non avrei osato alzar la fronte, sazio d’ignominia, spettatore della mia miseria.

16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

Se l’avessi alzata, m’avresti dato la caccia come ad un leone e contro di me avresti rinnovato le tue maraviglie;

17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

m’avresti messo a fronte nuovi testimoni, e avresti raddoppiato il tuo sdegno contro di me; legioni su legioni m’avrebbero assalito.

18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

E allora, perché m’hai tratto dal seno di mia madre? Sarei spirato senza che occhio mi vedesse!

19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.

Sarei stato come se non fossi mai esistito, m’avrebbero portato dal seno materno alla tomba!

20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,

Non son forse pochi i giorni che mi restano? Cessi egli dunque, mi lasci stare, ond’io mi rassereni un poco,

21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,

prima ch’io me ne vada, per non più tornare, nella terra delle tenebre e dell’ombra di morte:

22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.

terra oscura come notte profonda, ove regnano l’ombra di morte ed il caos, il cui chiarore è come notte oscura”.