Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
Mon âme est dégoûtée de la vie! Je donnerai cours à ma plainte, Je parlerai dans l’amertume de mon âme.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Je dis à Dieu: Ne me condamne pas! Fais-moi savoir pourquoi tu me prends à partie!
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Te paraît-il bien de maltraiter, De repousser l’ouvrage de tes mains, Et de faire briller ta faveur sur le conseil des méchants?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
As-tu des yeux de chair, Vois-tu comme voit un homme?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Tes jours sont-ils comme les jours de l’homme, Et tes années comme ses années,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
Pour que tu recherches mon iniquité, Pour que tu t’enquières de mon péché,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
Sachant bien que je ne suis pas coupable, Et que nul ne peut me délivrer de ta main?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Tes mains m’ont formé, elles m’ont créé, Elles m’ont fait tout entier… Et tu me détruirais!
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Souviens-toi que tu m’as façonné comme de l’argile; Voudrais-tu de nouveau me réduire en poussière?
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Ne m’as-tu pas coulé comme du lait? Ne m’as-tu pas caillé comme du fromage?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Tu m’as revêtu de peau et de chair, Tu m’as tissé d’os et de nerfs;
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Tu m’as accordé ta grâce avec la vie, Tu m’as conservé par tes soins et sous ta garde.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Voici néanmoins ce que tu cachais dans ton cœur, Voici, je le sais, ce que tu as résolu en toi-même.
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
Si je pèche, tu m’observes, Tu ne pardonnes pas mon iniquité.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
Suis-je coupable, malheur à moi! Suis-je innocent, je n’ose lever la tête, Rassasié de honte et absorbé dans ma misère.
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
Et si j’ose la lever, tu me poursuis comme un lion, Tu me frappes encore par des prodiges.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Tu m’opposes de nouveaux témoins, Tu multiplies tes fureurs contre moi, Tu m’assailles d’une succession de calamités.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Pourquoi m’as-tu fait sortir du sein de ma mère? Je serais mort, et aucun œil ne m’aurait vu;
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
Je serais comme si je n’eusse pas existé, Et j’aurais passé du ventre de ma mère au sépulcre.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Mes jours ne sont-ils pas en petit nombre? Qu’il me laisse, Qu’il se retire de moi, et que je respire un peu,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
Avant que je m’en aille, pour ne plus revenir, Dans le pays des ténèbres et de l’ombre de la mort,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
Pays d’une obscurité profonde, Où règnent l’ombre de la mort et la confusion, Et où la lumière est semblable aux ténèbres.
