Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
Mon âme est dégoûtée de la vie, je veux donner un libre cours à mes plaintes, parler dans l’amertume de mon cœur.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Je dirai à Dieu: "Ne me traite pas en criminel, fais-moi connaître tes griefs contre moi."
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Prends-tu plaisir à accabler, à repousser l’œuvre de tes mains, tandis que tu favorises de ta lumière les desseins des méchants?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
As-tu des yeux de chair? Vois-tu de la même façon que voient les hommes?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Tes jours sont-ils comme les jours des hommes? Tes années sont-elles comme celles des mortels,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
pour que tu recherches mes fautes et t’enquières de mes péchés?
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
Tu sais pourtant que je ne suis pas coupable, et que nul ne peut se sauver de ta main.
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Ce sont tes mains qui ont pris soin de me former, de me façonner de toutes pièces, et tu me détruirais!
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Souviens-toi que tu m’as pétri comme de l’argile, et tu me ferais rentrer dans la poussière!
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Ne m’as-tu pas rendu liquide comme le lait, puis affermi comme le fromage?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Tu m’as revêtu de peau et de chair, tu m’as entrelacé d’os et de nerfs.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Tu m’as octroyé vie et bonté, et tes soins vigilants ont préservé mon souffle.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Et voici ce que tu tenais en réserve dans ton cœur! Je sais bien que telle était ta pensée:
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
tu voulais me prendre sur le fait si je prévariquais, et ne me pardonner aucune faute!
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
Devenu coupable, malheur à moi! Innocent même, je n’ose lever la tête, rassasié de honte et témoin de ma misère.
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
Si je la redresse, tu me pourchasses comme un lion; sans relâche, tu fais éclater ta puissance à mes dépens.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Tu m’opposes constamment de nouveaux témoins, tu redoubles de colère contre moi; je suis en butte à des armées se relayant tour à tour.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Pourquoi m’as-tu tiré du sein qui me portait? J’Expirais, et aucun œil ne m’aurait vu.
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
Je serais comme si je n’avais jamais été; au sortir du ventre de ma mère j’étais conduit au tombeau.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Ah! Mes jours sont peu de chose; cesse donc de t’acharner contre moi, pour que je puisse reprendre un peu haleine,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
avant que je m’en aille, sans espoir de retour, dans la terre des ténèbres et des ombres du trépas,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
terre où le crépuscule ressemble à la nuit opaque, où règnent les ombres épaisses et le désordre, et où la lumière même est un amas de ténèbres.
