Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
My soul hath been weary of my life, I leave off my talking to myself, I speak in the bitterness of my soul.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
I say unto God, 'Do not condemn me, Let me know why Thou dost strive [with] me.
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Is it good for Thee that Thou dost oppress? That Thou despisest the labour of Thy hands, And on the counsel of the wicked hast shone?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Eyes of flesh hast Thou? As man seeth — seest Thou?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
As the days of man [are] Thy days? Thy years as the days of a man?
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
That Thou inquirest for mine iniquity, And for my sin seekest?
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
For Thou knowest that I am not wicked, And there is no deliverer from Thy hand.
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Thy hands have taken pains about me, And they make me together round about, And Thou swallowest me up!
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Remember, I pray Thee, That as clay Thou hast made me, And unto dust Thou dost bring me back.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Dost Thou not as milk pour me out? And as cheese curdle me?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Skin and flesh Thou dost put on me, And with bones and sinews dost fence me.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Life and kindness Thou hast done with me. And Thy inspection hath preserved my spirit.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
And these Thou hast laid up in Thy heart, I have known that this [is] with Thee.
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
If I sinned, then Thou hast observed me, And from mine iniquity dost not acquit me,
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
If I have done wickedly — woe to me, And righteously — I lift not up my head, Full of shame — then see my affliction,
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
And it riseth — as a lion Thou huntest me. And Thou turnest back — Thou shewest Thyself wonderful in me.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Thou renewest Thy witnesses against me, And dost multiply Thine anger with me, Changes and warfare [are] with me.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
And why from the womb Hast Thou brought me forth? I expire, and the eye doth not see me.
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
As I had not been, I am, From the belly to the grave I am brought,
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Are not my days few? Cease then, and put from me, And I brighten up a little,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
Before I go, and return not, Unto a land of darkness and death-shade,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
A land of obscurity as thick darkness, Death-shade — and no order, And the shining [is] as thick darkness.'
