Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
My soul doth loathe my life, —I let loose my complaint, I speak, in the bitterness of my soul.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
I say unto GOD, Do not hold me guilty, Let me know, on what account thou contendest with me!
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Is it seemly in thee, that thou shouldst oppress? that thou shouldst despise the labour of thine own hand, when, upon the counsel of the lawless, thou hast shone?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Eyes of flesh, hast thou? or, as a mortal seeth, seest thou?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
As the days of a mortal, are thy days? or, thy years, as the days of a man?
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
That thou shouldst seek for mine iniquity, and, for my sin, shouldst make search:
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
Though it is, within thine own knowledge, that I would not be lawless, and, none, out of thy hand, can deliver?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Thine own hands, shaped me, and made me, all in unison round about, and yet thou hast confounded me.
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Remember, I pray thee, that, as clay, thou didst make me, and, unto dust, thou wilt cause me to return.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Didst thou not, like milk, pour me forth? and, as cheese, curdle me?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
With skin and flesh, clothe me? and, with bones and sinews, interweave me?
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Life and lovingkindness, thou didst bestow upon me, —and, thy watchful care, preserved my breath.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Yet, these things, thou didst hide in thy heart, I know that, this, hath been with thee!
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
If I have sinned, then couldst thou watch me, and, from mine iniquity, thou wouldst not acquit me:
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
If I have been lawless, alas for me! Or, if I am righteous, I will not lift up my head, Surfeited with shame, look thou then on my humiliation.
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
When it is lifted up, like a howling lion, thou dost hunt me, Then again thou dost shew thyself marvellous against me.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Thou renewest thy witnesses before me, and dost increase thy vexation with me, Relays—yea an army, is with me.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Wherefore then, from the womb, didst thou bring me forth? I might have breathed my last, and, no eye, have seen me.
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
As though I had not been, should I have become, —from the womb to the grave, might I have been borne.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Are not my days, few?—then forbear, and set me aside, that I may brighten up for a little;
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
Before I go, and not return, unto a land of darkness and death-shade:
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
A land of obscurity, like thick darkness, of death-shade and disorder, and which shineth like thick darkness.
