Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
I am weary of my life; I will let loose within me my complaint; I will speak in the bitterness of my soul.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
I will say unto God, Do not condemn me! Show me wherefore thou contendest with me!
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Is it a pleasure to thee to oppress, And to despise the work of thy hands, And to shine upon the plans of the wicked?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Hast thou eyes of flesh, Or seest thou as man seeth?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Are thy days as the days of a man, Are thy years as the days of a mortal,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
That thou seekest after my iniquity, And searchest after my sin,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
Though thou knowest that I am not guilty, And that none can deliver from thy hand?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Have thy hands completely fashioned and made me In every part, that thou mightst destroy me?
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
O remember that thou hast moulded me as clay! And wilt thou bring me again to dust?
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Thou didst pour me out as milk, And curdle me as cheese;
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
With skin and flesh didst thou clothe me, And strengthen me with bones and sinews;
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Thou didst grant me life and favor, And thy protection preserved my breath:
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Yet these things thou didst lay up in thy heart! I know that this was in thy mind.
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
If I sin, then thou markest me, And wilt not acquit me of mine iniquity.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
If I am wicked, —then woe unto me! Yet if righteous, I dare not lift up my head; I am full of confusion, beholding my affliction.
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
If I lift it up, like a lion thou huntest me, And again showest thyself terrible unto me.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Thou renewest thy witnesses against me, And increasest thine anger toward me; New hosts continually rise up against me.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Why then didst thou bring me forth from the womb? I should have perished, and no eye had seen me;
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
I should be as though I had not been; I should have been borne from the womb to the grave.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Are not my days few? O spare then, And let me alone, that I may be at ease a little while,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
Before I go— whence I shall not return—To the land of darkness and death-shade,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
The land of darkness like the blackness of death-shade, Where is no order, and where the light is as darkness.
