Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
My soul is weary of my life: I will give free course to my complaint; I will speak in the bitterness of my soul.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
I will say unto God, Do not condemn me; shew me wherefore thou strivest with me.
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
Doth it please thee to oppress, that thou shouldest despise the work of thy hands, and shine upon the counsel of the wicked?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Hast thou eyes of flesh? or seest thou as man seeth?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Are thy days as the days of a mortal? are thy years as a man's days,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
That thou searchest after mine iniquity, and inquirest into my sin;
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
Since thou knowest that I am not wicked, and that there is none that delivereth out of thy hand?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Thy hands have bound me together and made me as one, round about; yet dost thou swallow me up!
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Remember, I beseech thee, that thou hast made me as clay, and wilt bring me into dust again.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Hast thou not poured me out as milk, and curdled me like cheese?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Thou hast clothed me with skin and flesh, and knit me together with bones and sinews;
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
Thou hast granted me life and favour, and thy care hath preserved my spirit;
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
And these things didst thou hide in thy heart; I know that this was with thee.
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
If I sinned, thou wouldest mark me, and thou wouldest not acquit me of mine iniquity.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
If I were wicked, woe unto me! and righteous, I will not lift up my head, being [so] full of shame, and beholding mine affliction; —
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
And it increaseth: thou huntest me as a fierce lion; and ever again thou shewest thy marvellous power upon me.
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
Thou renewest thy witnesses before me and increasest thy displeasure against me; successions [of evil] and a time of toil are with me.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
And wherefore didst thou bring me forth out of the womb? I had expired, and no eye had seen me.
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
I should be as though I had not been; I should have been carried from the womb to the grave.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Are not my days few? cease then and let me alone, that I may revive a little,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
Before I go, and never to return, — to the land of darkness and the shadow of death;
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
A land of gloom, as darkness itself; of the shadow of death, without any order, where the light is as thick darkness.
