Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
Kad mi je duši život omrznuo, nek' mi tužaljka poteče slobodno, zborit ću u gorčini duše svoje.
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Reću ću Bogu: Nemoj me osudit! Kaži mi zašto se na me obaraš.
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
TÓa što od toga imaš da me tlačiš, da djelo ruku svojih zabacuješ, da pomažeš namjerama opakih?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
Jesu li u tebe oči tjelesne? Zar ti vidiš kao što čovjek vidi?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
Zar su ti dani k'o dani smrtnika a kao ljudski vijek tvoje godine?
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
Zbog čega krivnju moju istražuješ i grijehe moje hoćeš razotkriti,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
kad znadeš dobro da sam nedužan, da ruci tvojoj izmaknut ne mogu?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
Tvoje me ruke sazdaše, stvoriše, zašto da me sada opet raščiniš!
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
Sjeti se, k'o glinu si me sazdao i u prah ćeš me ponovo vratiti.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
Nisi li mene k'o mlijeko ulio i učinio da se k'o sir zgrušam?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Kožom si me i mesom odjenuo, kostima si me spleo i žilama.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
S milošću si mi život darovao, brižljivo si nad mojim bdio dahom.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
Al' u svom srcu ovo si sakrio, znam da je tvoja to bila namjera:
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
da paziš budno hoću li zgriješiti i da mi grijeh ne prođe nekažnjeno.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
Ako sam grešan, onda teško meni, ako li sam prav, glavu ne smijem dići - shrvan sramotom, nesrećom napojen!
16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
Ispravim li se, k'o lav me nagoniš, snagu svoju okušavaš na meni,
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
optužbe nove na mene podižeš, jarošću većom na mene usplamtiš i sa svježim se četama obaraš.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
Iz utrobe što si me izvukao? O, što ne umrijeh: vidjeli me ne bi,
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
bio bih k'o da me ni bilo nije, iz utrobe u grob bi me stavili.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
Mog su života dani tako kratki! Pusti me da se još malo veselim
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
prije nego ću na put bez povratka, u zemlju tame, zemlju sjene smrtne,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
u zemlju tmine guste i meteža, gdje je svjetlost slična noći najcrnjoj.”
