Єремія 9
1 Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози́, то я плакав би вдень та вночі над побитими до́ньки наро́ду мого́!
Who doth make my head waters, And mine eye a fountain of tears? And I weep by day and by night, For the wounded of the daughter of my people.
2 Ой, коли б на пустині нічлі́г подорожніх я мав, тоді б я покинув наро́да свого, і пішов би від них, бо вони перелю́бники всі, збори зра́дників!
Who doth give me in a wilderness A lodging-place of travellers? And I leave my people, and go from them, For all of them [are] adulterers, An assembly of treacherous ones.
3 Вони напина́ють свого язика́, немов лука свого́, для неправди, міцні́ють вони на землі не для правди, бо від злого до злого ідуть і не знають Мене, говорить Господь!
And they bend their tongue, their bow [is] a lie, And not for stedfastness have they been mighty in the land, For from evil unto evil they have gone forth, And Me they have not known, An affirmation of Jehovah!
4 Один о́дного остеріга́йтесь, і не поклада́йтесь на жодного брата, — кожен бо брат обмани́ти — обма́нить, і при́ятель кожен — обмо́вник!
Each of his friend — beware ye, And on any brother, do not trust, For every brother doth utterly supplant, For every friend slanderously doth walk,
5 Один о́дного зво́дить, і правди не кажуть, привчи́ли свого язика́ говорити неправду, пому́чилися, лихо чинячи!
And each at his friend they mock, And truth they do not speak, They taught their tongue to speak falsehood, To commit iniquity they have laboured.
6 Серед ома́ни твоє прожива́ння, через ома́ну не хочуть пізнати Мене, говорить Госпо́дь.
thy dwelling [is] in the midst of deceit, Through deceit they refused to know Me, An affirmation of Jehovah.
7 Тому так промовляв Господь Савао́т: Ось Я їх перето́плюю та випробо́вую їх, бо що маю вчинити Я ради дочки́ Свого люду?
Therefore, thus said Jehovah of Hosts: Lo, I am refining them, and have tried them, For how do I do because of the daughter of My people?
8 Їхній язик — смертоно́сна стріла́, він ома́ну говорить: уста́ми своїми говорить із ближнім про мир, а в нутрі своє́му кладе свою за́сідку.
A slaughtering arrow [is] their tongue, Deceit it hath spoken in its mouth, Peace with its neighbour it speaketh, And in its heart it layeth its ambush,
9 Чи ж за це Я їх не покараю? говорить Господь. Хіба ж над наро́дом, як цей, непомсти́ться душа Моя?
For these things do not I see after them? An affirmation of Jehovah, Against a nation such as this doth not My soul avenge itself?
10 Я плач та рида́ння здійму́ над оцими гора́ми, і спів жало́бний — понад степови́ми лугами, вони бо попа́лені так, що ними не ходить ніхто, і ре́ву худоби не чути: від птаства небесного й аж до худоби розбі́глося все, відійшло́!
For the mountains I lift up weeping and wailing, And for the habitations of the wilderness a lamentation, For they have been burnt up without any passing over, Nor have they heard the voice of cattle, From the fowl of the heavens unto the beast they have fled, they have gone.
11 І Я Єрусалим на руїни відда́м, на мешка́ння шакалів, а юдські міста́ на спусто́шення дам, — і не буде мешка́нця у них!
And I make Jerusalem become heaps, A habitation of dragons, And the cities of Judah I make a desolation, Without inhabitant.
12 Хто муж мудрий, який зрозумів би оце, і до кого Господні уста́ промовляли, щоб вияснить те, за що згинув цей край, за що спа́лений він, як пустиня, і що не́ю не ходить ніхто?
Who [is] the wise man? and he understandeth this, And he to whom the mouth of Jehovah spake? And he doth declare it, For what hath the land perished? It hath been burnt up as a wilderness, Without any passing through.
13 А Господь відказав: За те, що вони поки́нули Зако́на Мого, що Я дав перед ними, і не слухалися Мого голосу, і не ходили за ним, за Зако́ном,
And Jehovah saith: Because of their forsaking My law that I set before them, And they have not hearkened to My voice nor walked in it,
14 а ходили за впе́ртістю серця свого й за Ваа́лами, що навчи́ли про них їхні батьки́.
And they walk after the stubbornness of their heart, And after the Baalim, that their fathers taught them,
15 Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я їх, цей наро́д, полино́м нагодую й водою отру́йною їх напою́!
Therefore, thus said Jehovah of Hosts, God of Israel: Lo, I am causing them — this people — to eat wormwood, And I have caused them to drink water of gall,
16 І розпоро́шу Я їх серед наро́дів, яких ні вони, ні батьки їхні не знали, і пошлю Я за ними меча́, аж поки не ви́гублю їх!
And I have scattered them among nations Which they knew not, they and their fathers, And have sent after them the sword, Till I have consumed them.
17 Так говорить Господь Савао́т: Розгля́ньтеся та голосі́льниць покличте, і нехай вони при́йдуть, і пошліте до мудрих жіно́к, — і вони поприхо́дять!
Thus said Jehovah of Hosts: Consider ye, and call for mourning women, And they come, And to the wise women send, and they come,
18 І хай поспішають, і хай спів жало́би над ними піді́ймуть, — і хай наші очі зайду́ться сльозо́ю, а з наших пові́ків вода хай тече́!
And they hasten, and lift up for us a wailing. And run down our eyes do tears, And from our eyelids do waters flow.
19 Бо почується голос жало́бного співу з Сіону: „Як ми попусто́шені, як посоро́млені дуже! Бо ми поки́нули свій край, бо покинули місце свого пробува́ння“.
For — a voice of wailing is heard from Zion: How have we been spoiled! We have been greatly ashamed, Because we have forsaken the land, Because they have cast down our tabernacles.
20 Тож почуйте, жінки́, слово Господа, і хай ваше ухо візьме́ слово уст Його, і навчі́ть дочок ваших жало́бного співу, й одна о́дну — жало́бної пісні!
But hear, ye women, a word of Jehovah, And your ear receiveth a word of His mouth, And teach ye your daughters wailing, and each her neighbour lamentation.
21 Бо смерть увійшла в наші ві́кна, до наших пала́т увійшла́, щоб ви́різати дітей з вулиці, із площ — юнакі́в.
For death hath come up into our windows, It hath come into our palaces, To cut off the suckling from without, Young men from the broad places.
22 Кажи так: Говорить Господь: І напа́дає лю́дського трупа, мов гно́ю на полі, і мов тих снопів за женце́м, і не буде кому позбира́ти!
Speak thus — an affirmation of Jehovah, And fallen hath the carcase of man, As dung on the face of the field, And as a handful after the reaper, And there is none gathering.
23 Так говорить Господь: Хай не хва́литься мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться ли́цар своєю хоро́брістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться!
Thus said Jehovah: Let not the wise boast himself in his wisdom, Nor let the mighty boast himself in his might, Let not the rich boast himself in his riches,
24 Бо хто буде хвали́тись, хай хва́литься тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь, Який на землі чинить ми́лість, правосу́ддя та правду, бо в цьо́му Моє уподо́бання, каже Господь!
But — in this let the boaster boast himself, In understanding and knowing Me, For I [am] Jehovah, doing kindness, Judgment, and righteousness, in the earth, For in these I have delighted, An affirmation of Jehovah.
25 Ось дні наступають, — говорить Господь, — і Я навіщу́ всіх обрі́заних та необрі́заних,
Lo, days are coming — an affirmation of Jehovah, And I have laid a charge on all circumcised in the foreskin,
26 Єгипет та Юду, й Едома та Аммонових синів, і Моава та всіх, хто воло́сся довко́ла стриже́, хто сидить на пустині, бо всі оці люди — пообрі́зані, а ввесь дім Ізраїлів — необрізаносе́рдий!
On Egypt, and on Judah, and on Edom, And on the sons of Ammon, and on Moab, And on all cutting the corner [of the beard], Who are dwelling in the wilderness, For all the nations [are] uncircumcised, And all the house of Israel [are] uncircumcised in heart!
