Єремія 4
1 Якщо́ ти, Ізраїлю, ве́рнешся, — каже Господь, — до Ме́не ти ве́рнешся, і якщо́ ти відки́неш із-перед обличчя Мого гидо́ти свої, то не бу́деш тиня́тись!
Аще обратишися, Израилю, глаголет Господь, ко Мне обратися: и аще отимеши мерзости твоя от уст твоих, и от лица Моего убоишися,
2 I якщо́ ти прися́гнеш „ Як живий Господь“правдою й правом та справедливістю, то бу́дуть Ним благословля́тись наро́ди, і хвалитись Ним бу́дуть.
и кленешися, живет Господь, во истине и в суде и в правде, и благословят в Нем языцы и в Нем восхвалят Бога во Иерусалиме.
3 Бо так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму: Оріть собі на цілині́, і не сійте в терни́ну!
Сия бо глаголет Господь мужем Иудиным и обитателем Иерусалимлим: поновите себе поля и не сейте на тернии:
4 Обрізуйтеся Господе́ві, й усу́ньте із ваших серде́ць крайні пло́ті, юдеї та ме́шканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лю́тість, — і буде пала́ти вона, і не буде кому погаси́ти через злі ваші вчинки!
обрежитеся Богу вашему и обрежите жестосердие ваше, мужие Иудины и обитающии во Иерусалиме, да не изыдет яко огнь ярость Моя, и возгорится, и не будет угашаяй, ради лукавства начинаний ваших.
5 Оповісті́те в Юдеї та в Єрусалимі звісті́ть та й скажіть: Засурмі́те в сурму́ у краю́! Кричіть гучни́м голосом та говоріть: Зберіться та пі́демо до міст до тверди́нних!
Возвестите во Иудеи, и да услышится во Иерусалиме: глаголите, воспойте трубою на земли, возопийте зело и рцыте: соберитеся, и внидем во грады тверды.
6 Підійміте прапор до Сіону, поспішайте, не станьте, бо з пі́вночі зло приведу́, і велике нещастя.
Воздвигше (знамение) бежите в Сион, потщитеся, не стойте, яко злая Аз навожду от севера и сотрение велико.
7 Лев вихо́дить із своєї гуща́вини, і той, хто нищить народи, вируша́є із місця свого́, щоб твій край оберну́ти на руїну, і спусто́шені будуть міста́ твої, так що забра́кне і ме́шканця!
Взыде лев от ложа своего, и погубляяй языки воздвижеся и изыде от места своего, да положит землю твою в пустыню, и гради твои разорятся, оставшии без обитателей.
8 Отож, опережі́ться вере́тами, плачте та голосіть, бо лютість Господнього гніву від нас не відве́рнеться!
О сих препояшитеся во вретища и плачите и рыдайте, яко не отвратися гнев ярости Господни от вас.
9 І ста́неться в день той, — говорить Госпо́дь, — згине розум царя і розум князі́в, і остовпі́ють священики, а пророки здиву́ються
И будет в день той, глаголет Господь, погибнет сердце царево и сердце началников, и священницы ужаснутся, и пророцы удивятся.
10 й скажуть: О Господи, Боже, справді обма́нений сильно наро́д цей та Єрусалим, коли казано: „Буде вам мир“, а меч доторкну́вся ось аж до душі!
И рекох: о, Владыко Господи, еда обольстил еси люди сия и Иерусалима, рекий: мир будет вам? И се, пройде мечь даже до души их.
11 Того ча́су наро́дові цьому та Єрусалимові сказане бу́де: Ось вітер палки́й з лисих гір на пусти́ні, на дорозі дочки́ Мого люду, — не на ві́яння й не на очи́щення він!
Во время оно речется людем сим и Иерусалиму: дух заблуждения в пустыни, путь дщере людий Моих, не ко очищению, ниже во святое:
12 Та вітер сильніший від цьо́го прибу́де Мені, — і над ними Я суд прокажу́.
дух исполнения от сих приидет Мне, и ныне Аз возглаголю суды Моя к ним.
13 Ось він при́йде, як хмари, й як буря — його колесни́ці, від орлі́в швидші коні його́: Горе нам, бо спусто́шені бу́демо ми!
Се, яко облак взыдет, и яко вихрь колесницы его, быстрее орлов кони его: горе нам, яко бедствуем.
14 Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме, щоб був ти врято́ваний! Аж доки в тобі пробуватимуть думки́ марно́ти твоєї?
Омый от лукавства сердце твое, Иерусалиме, да спасешися: доколе будут в тебе помышления бед твоих?
15 Бо голос доно́сить із Да́ну й звіщає поги́біль з Єфре́мових гір.
Глас бо возвещающаго от Дана приидет, и слышана будет болезнь от горы Ефремли.
16 Пригадайте наро́дам оце, сповісті́ть ось про Єрусалим: Приходять з далекого кра́ю його обляга́ти, і здійма́ють свій крик на юдейські міста́!
Рцыте языком: се, приидоша: возвестите во Иерусалиме: полцы идут от земли дальния и даша на грады Иудины глас свой,
17 Як сторо́жа полів, навко́ло ото́чать його, бо він Мені був неслухня́ний, говорить Господь!
аки стражы селнии быша над ним окрест: яко пренебрегл Мя еси, глаголет Господь.
18 Дорога твоя й твої вчинки тобі це зробили, це лихо твоє: бо гірке́, бо торкнуло воно аж до серця твого́.
Пути твоя и начинания твоя сотвориша тебе сия: сие лукавство твое, понеже горько, яко прикоснуся сердцу твоему.
19 Ой, утро́бо моя, ти утробо моя, — я тремчу́! Біль серце стиска́є мені, і трепо́че мені моє серце! Не мо́жу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми́, гук війни!
Чрево мое, чрево мое болит мне, и чувства сердца моего, смущается душа моя, терзается сердце мое: не умолчу, яко глас трубы услышала душа моя, вопль рати и беды:
20 Біда на біду приклика́ється, вся бо земля поруйно́вана буде, спусто́шені будуть знена́цька наме́ти мої, вмить — заві́си мої.
сотрение (на сотрение) призывается, понеже опустела вся земля, внезапу опусте жилище мое, расторгошася кожы моя.
21 Аж доки я бачити пра́пора буду, буду чути голос сурми́?
Доколе зрети имам бежащих, слышащь гласы трубныя?
22 Тому́, що наро́д мій безглу́здий, він не знає Мене́: вони нерозумні сини й нерозва́жні вони, — мудрі вони, щоб чинити лихе, та не вміють чинити добра́!
Понеже вождеве людий Моих Мене не познаша: сынове буии суть и безумни, мудри суть, еже творити злая, благо же творити не познаша.
23 Дивлюся на землю, аж ось порожне́ча та пу́стка, і на небо — й нема його світла!
Воззрех на землю, и се, ничтоже, и на небо, и не бе света его.
24 Дивлюся на го́ри, аж ось вони тру́сяться, і всі згі́р'я хита́ються!
Видех горы, и трепетаху, и вси холми возмутишася.
25 Дивлюся, аж ось вже немає люди́ни, і порозліта́лось все пта́ство небесне.
Воззрех, и се, не бе человека, и вся птицы небесныя ужасахуся.
26 Дивлюся, аж ось край родю́чий пустинею став, а міста́ його знищені всі від обличчя Господнього, від по́лум'я гніву Його́.
Видех, и се, Кармил пуст, и вси гради сожжени огнем от лица Господня, и от лица гнева ярости Его погибоша.
27 Бо Госпо́дь так прорік: Спусто́шенням стане ввесь край, та кінця́ йому ще не вчиню́!
Сия глаголет Господь: пуста будет вся земля, скончания же не сотворю.
28 І буде в жало́бі земля через це, і затьма́риться небо вгорі́, бо Я говорив, що заду́мав, — і не пожалую, і не відступлю́ся від то́го.
О сих да плачет земля, и да помрачится небо свыше: понеже глаголах, и не раскаюся: устремихся и не отвращуся от него.
29 Від гуркотне́чі їздця́ та стрільця́ побіжить усе місто, повтікають в гуща́вини й злізуть на скелі. Всі міста́ поки́нуті, і немає ніко́го, хто мешкав би в них.
От гласа яздящих и напряженна лука побеже всяка страна: внидоша в разселины и в дубравы сокрышася и на камение взыдоша: вси гради оставлени суть, не обитает в них человек.
30 А ти, поруйно́вана, дочко Сіону, що бу́деш робити? Хоч ти зодяга́єш себе в кармази́н, хоч прикра́шуєшся золотою оздобою, хоч очі свої підмальо́вуєш фарбою, — та надаре́мно прикра́шуєшся: обриди́ли тобою коха́нці твої, — на життя твоє ва́жать вони!
Ты же, запустелая, что сотвориши? Аще облечешися во багряницу и украсишися монисты златыми, аще намажеши стивием очи твои, всуе украшение твое: отринуша тя любовницы твои, души твоея ищут.
31 Бо чую Я крик, немов породі́ллі, чую сто́гін, мов пе́рвістки, голос Сіонської дочки, — вона стогне, зало́млює руки свої та голо́сить: „Ой, горе мені, бо попало життя моє вби́вникам!“
Глас бо яко родящия слышах стенания твоего: аки первородящия глас дщере Сиони истает, и опустит руце свои: горе мне, яко изчезает душа моя над убиенными.
