Єремія 22
1 Так говорить Господь: Зійди в дім Юдиного царя, і будеш казати там оце слово,
Hoe t’Iehovà: Mizotsoa mb’añ’ anjombam-panjaka’ Iehodà mb’eo, vaho saontsio eo o entañe zao:
2 та й промовиш: Послухай Господнього слова, о ца́рю юдейський, що сидиш на Давидовім троні, ти й раби твої та наро́д твій, що входите в бра́ми оці.
ami’ty hoe: Janjiño ty tsara’ Iehovà, ry mpanjaka’ Iehodà miambesatse am-piambesa’ i Davide, ihe naho o mpitoro’oo vaho ondati’o mimoak’ an-dalam-bey retoañe.
3 Так говорить Господь: Чиніть правосу́ддя та правду, і рятуйте грабо́ваного від руки гноби́теля, чужинця́ ж, сироту та вдову́ не гнобі́ть, не грабу́йте, і крови невинної не проливайте на місці цьому́!
Hoe t’Iehovà: Ano ty hatò naho ty havantañañe, naho avotsoro am-pità’ o mpamorekekeo o nikamerañeo, naho ko isengea’o hery, ko mijoy ty renetane, ndra ty bode-rae, ndra ty vantotse, vaho ko mampiori-dio-màliñe an-toetse atoy.
4 Бо коли оце слово наспра́вді ви ви́конаєте, то ходитимуть бра́мами дому оцьо́го царі, що будуть сидіти на троні Давида, що їздити бу́дуть колесни́цями й кіньми, він і раб його та наро́д його.
Aa naho toe anoe’ areo i tsaraeñey, le himoak’ amo lalambei’ ty anjomba toio o mpanjaka hiambesatse am-piambesa’ i Davideo, hiningitse sarete naho soavala, ie naho o mpitoro’eo naho ondati’eo.
5 А якщо не послухаєтесь оцих слів, то клянуся Собою — говорить Госпо́дь: руїною ста́неться дім цей!
F’ie tsy mañaoñe o tsara zao le hifantako am-batako, hoe t’Iehovà, te hangoakoake ty anjomba toy.
6 Бо так промовляє Госпо́дь про дім царя Юди: Ти для Мене Ґілеа́д, щит Ліва́ну, та поправді кажу́ Я, — тебе оберну́ на пустиню, на міста́ незасе́лені!
Aa hoe t’Iehovà amy anjomba’ i mpanjaka’ Iehodày: Gilade amako irehe, ty andengo’ i Libanone; f’ie toe hanoeko fatrañe, rova tsy amam-pimoneñe.
7 І приготу́ю на тебе отих, що руйнують люди́ну та збро́ю її, і вони твої ке́дри добі́рні зітну́ть і їх повкида́ють в огонь!
Ampihentseñako mpandrotsake, songa amam-pialiañe; ho firae’ iereo o mendoraveñe soao, vaho havokovoko’ iareo añ’ afo ao.
8 І люди числе́нні ходитимуть містом оцим і будуть казати один до одно́го: За́що Господь зробив так цьому місту великому?
Fifeheañe maro ty hiary ami’ty rova toy, naho hifanao aman-drañe’e ty hoe: Aa vaho akore o nanoe’ Iehovà ty rova jabajaba toio?
9 І відкажуть: За те, що вони поки́нули заповіта Господа, Бога Свого, і вклонялися іншим богам, і служили їм.
Le hanoiñe ty hoe iereo: Amy t’ie nifary ty fañina’ Iehovà Andrianañahare’ iareo, niambane aman-drahare ila’e, nitoroñe iareo.
10 Не плачте за вмерлим, і не жалку́йте за ним, — але плакати — плачте за тим, хто відходить в поло́н, бо вже не пове́рнеться, і не побачить землі, де він народився.
Ko roveta’ areo ty mikoromake, ko mangololoike ho aze; fe poñafo ty hoihoy i misesey, amy te tsy himpoly ka, tsy ho isa’e ka i tane nihirifa’ey.
11 Бо так промовляє Господь до Шаллу́ма, сина Йосіїного, царя Юдиного, що царював замість Йосі́ї, свого ба́тька, що вийшов із місця цього́: Він сюди вже не ве́рнеться!
Fa hoe t’Iehovà ty amy Salome ana’ Iosià, mpanjaka’ Iehodà, i nandimbe an-drae’e Iosiay, i nionjoñe boak’ ami’ty toetse toiy: t’ie tsy himpoly atoy ka;
12 Бо помре він у місці, куди його полони́ли, Кра́ю ж цього́ не побачить уже.
fa amy tane aneseañ’ aze ho mpirohiy ty hikoromaha’e, vaho tsy ho isa’e ka ty tane toy.
13 Горе тому́, хто несправедливістю дім свій будує, а верхні кімна́ти — безпра́в'ям, хто каже своєму ближньому працювати даре́мно, і платні́ його йому не дає,
Hankàñe t’indaty mandranjy ty anjomba’e tsy an-kavantañañe, naho o efe’eo tsy an-katò, mampitolom-pitoroñe tsy an-tambe, vaho tsy atolo’e aze o karama’eo;
14 що говорить: Збудую собі дім великий, і верхні кімна́ти широкі!“І ві́кна собі повиру́бує, й криє кедри́ною, і малю́є червоною фарбою.
I manao ty hoe, hatratrañako ty trañoko naho ampalalàheko o efe’eo; le anampaha’e lalan-kedekede, naho temere’e mendoraveñe o rindri’eo, vaho lokoe’e mena mañabasà.
15 Чи ти зацарюєш тому́, що в ке́драх ти ме́шкаєш? Чи ж твій ба́тько не їв та не пив? І коли правосу́ддя та правду чинив він, тоді було добре йому́, —
Mahafehe hao irehe kanao mpisenge mendoraveñe? Tsy nikama naho ninoñe hao o rae’o nitoloñe an-katò naho an-kahiti’e vaho nierañerañeo?
16 він розсу́джував справу нужде́нного й бідного, й тоді добре було́! Чи не це — Мене знати? говорить Госпо́дь.
Nitaroñe’e ty enta’ o rarakeo naho o poi’eo; nisoa henane zay. Tsy izay hao ty faharendrehañe ahy? hoe t’Iehovà.
17 Хіба твої очі та серце твоє не обе́рнені тільки на ко́ристь свою́, та щоб пролива́ти кров невинну, і щоб гніт та насилля чинити?
Toe ami’ty fihàña’o avao o fihaino’oo naho ty arofo’o, naho ami’ty fampiorihan-dio-màliñe naho famorekekeañe vaho fikatramoañe.
18 Тому так промовляє Госпо́дь про Єгояки́ма, Йосіїного сина, царя Юдиного: Не будуть за ним голосити: „О мій брате!“й „О се́стро!“Не будуть за ним голосити: „О пане" й „О вели́чносте його!“
Aa le hoe t’Iehovà ty am’ Iehoiakime ana’ Iosià, mpanjaka’ Iehodà: tsy hirovetañe ty hoe: Hoihoy ty rahalahiko, Hoihoy ty rahavave! Tsy hangololoiha’iareo ty hoe: Aa! ry talè, ndra, Aa! ty enge’e!
19 Поховають його, немов того осла, воло́чачи та викидаючи геть за брами Єрусалиму.
Ie haleveñe am-pandeveñam-borìke ao ho kozozoteñe vaho havokovoko alafe’ o lalam-bei’ Ierosalaime ao.
20 Зійди на Лива́н та й кричи, і в Баша́ні свій голос подай, і кричи з Аварі́му, бо пони́щені всі твої дру́зі.
Mionjona mb’e Libanone naho mikoiakoiaha, poñafo e Basane añe ty fiarañanaña’o; vaho mangololoiha e Abarime añe fa fonga demoke o sakeza’oo.
21 Говорив Я тобі в час гара́зду твого́, але ти каза́ла: „Не слу́хатиму!“Це доро́га твоя від юна́цтва твого́, бо не слухалась ти Мого голосу.
Nivolañe ama’o iraho ami’ty firaoraoa’o fa hoe irehe, Izaho tsy hitsanoñe, sata’o tamy naha ajalahy azoy ty tsy nañaoñe ty feoko.
22 Усіх твоїх па́стирів буря розки́дає, а коха́нці твої підуть до полону, — справді, тоді посоро́млена та побенте́жена будеш за все своє зло!
Ho faopaohe’ i tiokey ze mpiara’o iaby, le homb’ ampandrohizañe añe o sakeza’oo; vaho ho meñare’o naho salare’o ze fonga haratia’o.
23 О ти, що сидиш на Ливані, що ку́блишся в ке́драх, — як ти бу́деш стогна́ти, як бо́лі й дрижа́ння на тебе спаду́ть, мов на ту породі́ллю!
Ry mpimoneñe e Libanone ao, mpikafitse amo mendorave’eo, akore ty fatariha’o naho mivovo ama’o o fikoritahañe manahake ty fitsongoan’ ampela.
24 Як живий Я, — говорить Госпо́дь, — коли б був Коні́я, син Єгоякимів, цар Юдин, печа́ткою-пе́рснем на правій руці Моїй, — справді Я й звідти тебе зірву́!
Kanao velon-dRaho hoe t’Iehovà, Ndra te nibangem-pitombok’ an- tañan-kavanako eo t’i Koniaho ana’ Iehoiakime, mpanjaka’ Iehodà, le ho nasintako amako,
25 І дам Я тебе в руку тих, хто шукає твоєї душі, і в руку тих, що боїшся ти їх, і в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, і в руку халде́їв.
vaho ho natoloko am-pità’ o mipay ty fiai’oo, eka! am-pità’ o ihembaña’oo, toe am-pità’ i Nebokadnetsare mpanjaka’ i Bavele, vaho am-pità’ o nte-Kasdio.
26 І кину тебе й твою матір, яка породила тебе́, до іншого кра́ю, де ви не зроди́лись, — і там — ви повмира́єте!
Le hahifiko mb’an-tane tsy nisamaha’o añe, ihe naho ty rene’o nahatoly azo; le añe ty hihomaha’o.
27 А до Кра́ю, куди вони пра́гнуть душею своєю верну́тись, — туди не пове́рнуться!
Fe i tane salalae’ iereo himpoliañey, tsy himpolia’ iereo ka.
28 Чи муж цей, Коні́я, — це гли́няний по́суд, пого́рджений та розпоро́шений? Хіба він посу́дина та непотрі́бна? Чом відкинені він та насі́ння його́, та й закинені в землю, якої не знають?
Ondaty sirikaeñe hao ty Koniaho, sinihara jeñake? Karabiba tsy paiañe? Akore te nariañe añe, ie naho o amori’eo, mb’an-tane tsy fohi’ iareo?
29 О Кра́ю, мій Кра́ю, о Кра́ю, — послухай Господнього сло́ва:
O ry tane, ry tane, ry tane! Janjiño ty tsara’ Iehovà.
30 Так говорить Госпо́дь: Запишіть люди́ну оцю самі́тною, мужем, якому не буде щасти́тись у днях його, бо ніко́му з насіння його не пощасти́ться сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!
Hoe t’Iehovà: Sokiro tsy ho aman’anake t’indaty tia, ondaty tsy hiraorao añ’andro’e; amy t’ie tsy ho aman-dahilahy o tiri’eo ze hierañe am-piambesa’e, am-piambesa’ i Davide eo, ndra hifehe e Iehodà ao.
