Ісая 47
1 Зійди й сядь у по́рох, о діво, до́чко Вавилону! Сядь на землю, без трону, о до́чко халдеїв! Бо кли́кати більше не будуть на тебе: тенди́тна та ви́пещена!
Сниди, сяди на земли, дево, дщи Вавилоня, вниди во тму, дщи Халдейска, яко не приложиши ксему прозыватися мягка и юна.
2 Візьми жо́рна — й муки́ намели́, намі́тку свою відхили́, закача́й но подо́лка та сте́гна відкрий, і бреди́ через рі́ки, —
Возми жерновы, мели муку, открый покрывало твое, открый седины, возсучи голени, прейди реки:
3 і буде твій сором відкритий, і стид твій покажеться! Я по́мсту вчиню, і не бу́ду щади́ти люди́ни!
открыется студ твой, явятся укоризны твоя, праведное от тебе возму, ктому не предам человеком.
4 Наш Відкупитель, Господь Савао́т Йому Йме́ння, Святий Ізраїлів.
Рече Избавивый тя Господь Саваоф, имя Ему Святый Израилев:
5 Сиди мо́вчки й ввійди́ до темно́ти, о до́чко халдеїв, бо кликати більше не будуть тебе: Пані царств!
сяди умилена, вниди во тму, дщи Халдейска, ксему не прозовешися крепость царства.
6 Розлю́тився Я на наро́д Свій, збезче́стив спа́дщину Своєю, та й віддав їх у руку твою. Ти не ви́явила милосердя до них: ти над ста́рцем учинила ярмо́ своє дуже тяжки́м,
Разгневахся на люди Моя, осквернила еси наследие Мое: Аз вдах я в руку твою, ты же не дала им милости, старчий ярем отягчила еси зело
7 та й сказала: „Навіки я па́нею бу́ду!“І до серця собі не взяла́ тих рече́й, не поду́мала про свій кіне́ць.
и рекла еси: в век буду владычица: не помыслила еси сих в сердцы твоем, ниже помянула еси последних:
8 А тепер це послухай, розпе́щена, що безпе́чно сидиш, що гово́риш у серці своїм: „Я, — і більше ніхто! Не буду сидіти вдовою, і не знатиму страти дітей!“
ныне же слыши сие, юная, седящая, уповающая, глаголющая в сердцы своем: аз есмь, и несть иныя, не сяду вдовою и не познаю сиротства.
9 Та при́йдуть на тебе несподі́вано те й те в один день, страта дітей та вді́вство, вони в повній мірі на тебе спаду́ть при усій многоті́ твоїх ча́рів, при силі великій твоїх заклина́нь!
Ныне же приидут на тя два сия внезапу во един день, безчадие и вдовство внезапу приидет на тя, в волшебстве твоем и в крепости волхвов твоих зело,
10 Ти ж бо надію складала на зло́бу свою, говорила: „Ніхто не побачить мене!“Звела́ тебе мудрість твоя та знання́ твоє, і сказала ти в серці своїм: „Я, — і більше ніхто!“
в надеянии злобы твоея: ты бо рекла еси: аз есмь, и несть иныя: увеждь, яко смышление сих и блужение твое будет тебе срам: и рекла еси сердцем своим: аз есмь, и несть иныя.
11 І при́йде на тебе лихе, що відворожи́ти його ти не зможеш, і на тебе нещастя впаде́, що не зможеш його окупити, і при́йде на тебе рапто́вно спусто́шення, про яке ти не знаєш.
И приидет на тя пагуба, и не увеси, пропасть, и впадеши в ню: и приидет на тя печаль, и не возможеши чиста быти: и приидет на тя внезапу пагуба, и не увеси.
12 Ставай же з своїми закля́ттями та з бе́зліччю ча́рів своїх, якими ти му́чилася від юна́цтва свого́, — може зможеш ти допомогти́, може ти настраха́єш!
Стани ныне с волхвы твоими и со многими чары твоими, имже научилася еси из юности твоея, аще возмогут ти помощи.
13 Змучилась ти від великої кількости рад своїх, — хай же стануть і хай допомо́жуть тобі ті, хто небо розрі́зує, хто до зір придивля́ється, хто прові́щує кожного місяця, що має на те́бе прийти!
Утрудилася еси в советех твоих: да станут ныне и спасут тя звездочетцы небесе, смотряющии звезд, да возвестят ти, что имать на тя приити.
14 Ось стали вони, мов солома: огонь їх попа́лить, — не врятують своєї душі з руки по́лум'я, — це не жар, щоб погріти себе, ані по́лум'я, щоб сидіти біля нього.
Се, вси яко хврастие огнем погорят и не изимут души своея из пламене, понеже имаши углие огненное, сяди на них.
15 Такими тобі стануть ті, що співпрацюва́ла ти з ними, ворожби́ти твої від юна́цтва твого́, — кожен буде блуди́ти на свій бік, немає нікого, хто б тебе врятував!
Сии будут тебе помощь: трудилася еси в преложении от юности, человек сам в себе прельстися, тебе не не будет спасения.
