Ісая 47
1 Зійди й сядь у по́рох, о діво, до́чко Вавилону! Сядь на землю, без трону, о до́чко халдеїв! Бо кли́кати більше не будуть на тебе: тенди́тна та ви́пещена!
Steige herunter und setze dich in den Staub, Jungfrau, Tochter Babel! Setze dich hin zur Erde, ohne Thron, Tochter der Chaldäer! denn nicht mehr sollst du Weichliche und Verzärtelte genannt werden.
2 Візьми жо́рна — й муки́ намели́, намі́тку свою відхили́, закача́й но подо́лка та сте́гна відкрий, і бреди́ через рі́ки, —
Nimm die Mühle und mahle Mehl; schlage deinen Schleier zurück, ziehe die Schleppe herauf, entblöße die Schenkel, wate durch Ströme;
3 і буде твій сором відкритий, і стид твій покажеться! Я по́мсту вчиню, і не бу́ду щади́ти люди́ни!
aufgedeckt werde deine Blöße, ja, gesehen deine Schande! Ich werde Rache nehmen und Menschen nicht verschonen. - [Eig. und Menschen nicht entgegenkommen]
4 Наш Відкупитель, Господь Савао́т Йому Йме́ння, Святий Ізраїлів.
Unser Erlöser, Jehova der Heerscharen ist sein Name, der Heilige Israels! -
5 Сиди мо́вчки й ввійди́ до темно́ти, о до́чко халдеїв, бо кликати більше не будуть тебе: Пані царств!
Sitze stumm und gehe in die Finsternis, Tochter der Chaldäer! denn nicht mehr sollst du Herrin der Königreiche genannt werden.
6 Розлю́тився Я на наро́д Свій, збезче́стив спа́дщину Своєю, та й віддав їх у руку твою. Ти не ви́явила милосердя до них: ти над ста́рцем учинила ярмо́ своє дуже тяжки́м,
Ich war ergrimmt über mein Volk, ich entweihte mein Erbteil, und ich gab sie in deine Hand. Du hast ihnen kein Erbarmen erzeigt, auf den Greis legtest du schwer dein Joch;
7 та й сказала: „Навіки я па́нею бу́ду!“І до серця собі не взяла́ тих рече́й, не поду́мала про свій кіне́ць.
und du sprachst: In Ewigkeit werde ich Herrin sein! so daß du dir dieses nicht zu Herzen nahmst, das Ende davon nicht bedachtest.
8 А тепер це послухай, розпе́щена, що безпе́чно сидиш, що гово́риш у серці своїм: „Я, — і більше ніхто! Не буду сидіти вдовою, і не знатиму страти дітей!“
Und nun höre dieses, du Üppige, die in Sicherheit wohnt, die in ihrem Herzen spricht: Ich bins und gar keine sonst! ich werde nicht als Witwe sitzen, noch Kinderlosigkeit kennen.
9 Та при́йдуть на тебе несподі́вано те й те в один день, страта дітей та вді́вство, вони в повній мірі на тебе спаду́ть при усій многоті́ твоїх ча́рів, при силі великій твоїх заклина́нь!
Dieses beides wird über dich kommen in einem Augenblick, an einem Tage: Kinderlosigkeit und Witwentum; in vollstem Maße werden sie über dich kommen, trotz der Menge deiner Zaubereien, trotz der gewaltigen Zahl deiner Bannsprüche.
10 Ти ж бо надію складала на зло́бу свою, говорила: „Ніхто не побачить мене!“Звела́ тебе мудрість твоя та знання́ твоє, і сказала ти в серці своїм: „Я, — і більше ніхто!“
Und du vertrautest auf deine Bosheit, du sprachst: Niemand sieht mich. Deine Weisheit und dein Wissen, das hat dich irregeführt; und du sprachst in deinem Herzen: Ich bins, und gar keine sonst!
11 І при́йде на тебе лихе, що відворожи́ти його ти не зможеш, і на тебе нещастя впаде́, що не зможеш його окупити, і при́йде на тебе рапто́вно спусто́шення, про яке ти не знаєш.
Aber es kommt ein Unglück über dich, das du nicht wegzaubern kannst; und ein Verderben wird über dich herfallen, welches du nicht zu sühnen vermagst; und plötzlich wird eine Verwüstung über dich kommen, die du nicht ahnst. -
12 Ставай же з своїми закля́ттями та з бе́зліччю ча́рів своїх, якими ти му́чилася від юна́цтва свого́, — може зможеш ти допомогти́, може ти настраха́єш!
Tritt doch auf mit deinen Bannsprüchen und mit der Menge deiner Zaubereien, worin du dich abgemüht hast von deiner Jugend an! vielleicht kannst du dir Nutzen schaffen, vielleicht wirst du Schrecken einflößen.
13 Змучилась ти від великої кількости рад своїх, — хай же стануть і хай допомо́жуть тобі ті, хто небо розрі́зує, хто до зір придивля́ється, хто прові́щує кожного місяця, що має на те́бе прийти!
Du bist müde geworden durch die Menge deiner Beratungen. Sie mögen doch auftreten und dich retten, die Himmelszerleger, die Sternebeschauer, welche jeden Neumond kundtun, was über dich kommen wird!
14 Ось стали вони, мов солома: огонь їх попа́лить, — не врятують своєї душі з руки по́лум'я, — це не жар, щоб погріти себе, ані по́лум'я, щоб сидіти біля нього.
Siehe, sie sind wie Stoppeln geworden, Feuer hat sie verbrannt! Vor der Gewalt der Flamme konnten sie ihr Leben nicht retten: es war keine Kohle, um sich zu wärmen, kein Feuer, um davor zu sitzen.
15 Такими тобі стануть ті, що співпрацюва́ла ти з ними, ворожби́ти твої від юна́цтва твого́, — кожен буде блуди́ти на свій бік, немає нікого, хто б тебе врятував!
Also sind dir geworden, für welche du dich abgemüht hast; deine Handelsgenossen von deiner Jugend an, sie irren umher, ein jeder nach seiner Richtung hin; [d. h. seiner Heimat zu] niemand hilft dir.
