Ісая 47
1 Зійди й сядь у по́рох, о діво, до́чко Вавилону! Сядь на землю, без трону, о до́чко халдеїв! Бо кли́кати більше не будуть на тебе: тенди́тна та ви́пещена!
Down—and sit in the dust, O virgin Daughter of Babylon, Sit on the ground—throneless, Daughter of the Chaldeans; For thou shalt no more be called Tender and Dainty.
2 Візьми жо́рна — й муки́ намели́, намі́тку свою відхили́, закача́й но подо́лка та сте́гна відкрий, і бреди́ через рі́ки, —
Take millstones, and grind meal, —Put back thy veil—tuck up thy train Bare the leg, wade through streams:
3 і буде твій сором відкритий, і стид твій покажеться! Я по́мсту вчиню, і не бу́ду щади́ти люди́ни!
Bared shall be thy shame, Yea seen thy reproach, —An avenging, will I take, And will accept no son of earth.
4 Наш Відкупитель, Господь Савао́т Йому Йме́ння, Святий Ізраїлів.
Our Redeemer, Yahweh of hosts, is his name! The Holy One of Israel.
5 Сиди мо́вчки й ввійди́ до темно́ти, о до́чко халдеїв, бо кликати більше не будуть тебе: Пані царств!
Sit silent, and get into darkness, Daughter of the Chaldeans! For thou shalt no more be called Mistress of Kingdoms.
6 Розлю́тився Я на наро́д Свій, збезче́стив спа́дщину Своєю, та й віддав їх у руку твою. Ти не ви́явила милосердя до них: ти над ста́рцем учинила ярмо́ своє дуже тяжки́м,
I had been provoked with my people, Had profaned mine inheritance, And given them into thy hand, …Thou shewedst them no compassion, Upon the elder, madest thou very heavy thy yoke.
7 та й сказала: „Навіки я па́нею бу́ду!“І до серця собі не взяла́ тих рече́й, не поду́мала про свій кіне́ць.
And thou saidst, Unto times age-abiding, shall I be Mistress, —Insomuch that thou laidst not these things to thy heart, Didst not keep in mind the issue thereof,
8 А тепер це послухай, розпе́щена, що безпе́чно сидиш, що гово́риш у серці своїм: „Я, — і більше ніхто! Не буду сидіти вдовою, і не знатиму страти дітей!“
Now, therefore hear this, Thou Lady of pleasure Who dwelleth securely, Who saith in her heart, —I, [am], and there is no one besides, I shall not sit a widow, Nor know loss of children.
9 Та при́йдуть на тебе несподі́вано те й те в один день, страта дітей та вді́вство, вони в повній мірі на тебе спаду́ть при усій многоті́ твоїх ча́рів, при силі великій твоїх заклина́нь!
Yet shall there come to thee—both these, in a moment, in one day, Loss of children and widowhood, —To their full, have they come on thee, Spite of the mass of thine incantations, Spite of the great throng of thy spells.
10 Ти ж бо надію складала на зло́бу свою, говорила: „Ніхто не побачить мене!“Звела́ тебе мудрість твоя та знання́ твоє, і сказала ти в серці своїм: „Я, — і більше ніхто!“
And so thou didst trust in thy wickedness, Thou saidst, no one, seeth me, Thy wisdom and knowledge, the same, seduced thee, —Therefore saidst thou in thy heart, I [am], and there is no one besides.
11 І при́йде на тебе лихе, що відворожи́ти його ти не зможеш, і на тебе нещастя впаде́, що не зможеш його окупити, і при́йде на тебе рапто́вно спусто́шення, про яке ти не знаєш.
Therefore shall come on thee—Mischief, Thou shalt not know how to charm it away Yea there shall fall on thee, Ruin, Thou shalt not be able to appease it, —And there shall come on thee suddenly. Desolation. Thou shalt not know.
12 Ставай же з своїми закля́ттями та з бе́зліччю ча́рів своїх, якими ти му́чилася від юна́цтва свого́, — може зможеш ти допомогти́, може ти настраха́єш!
Take thy stand, I pray thee, With thy spells. And with the throng of thine incantations wherein thou hast wearied thyself from thy youth, —Peradventure thou mayest be able to profit Peradventure thou mayest strike me with terror.
13 Змучилась ти від великої кількости рад своїх, — хай же стануть і хай допомо́жуть тобі ті, хто небо розрі́зує, хто до зір придивля́ється, хто прові́щує кожного місяця, що має на те́бе прийти!
Thou hast worn thyself out with the mass of thy consultations, —Let them take their stand I pray thee that they may save thee—The dividers of the heavens—The gazers at the stars, They who make known by new moons, Somewhat of the things which shall come upon thee.
14 Ось стали вони, мов солома: огонь їх попа́лить, — не врятують своєї душі з руки по́лум'я, — це не жар, щоб погріти себе, ані по́лум'я, щоб сидіти біля нього.
Lo! they have become as straw—a fire, hath burned them up, They shall not deliver their own soul from the grasp of the flame, —There is, no live coal to warm them, nor blaze to sit before.
15 Такими тобі стануть ті, що співпрацюва́ла ти з ними, ворожби́ти твої від юна́цтва твого́, — кожен буде блуди́ти на свій бік, немає нікого, хто б тебе врятував!
Such, have they become to thee, with whom thou hast wearied thyself, —Thy merchants—from thy youth, will every man stagger straight onwards—There is none to save thee.
