Ісая 44
1 А тепер ось послухай, о Якове, рабе Мій, та Ізраїлю, якого Я ви́брав.
Men høyr no, Jakob, tenaren min, du Israel som eg hev valt ut!
2 Так говорить Госпо́дь, що тебе учини́в і тебе вформував від утро́би, і тобі помагає: Не бійся, рабе Мій, Якове, і Єшуру́не, якого Я ви́брав!
So segjer Herren som skapte deg, som laga deg frå morsliv og hjelper deg: Ver ikkje rædd, du min tenar Jakob, Jesurun som eg hev valt ut.
3 Бо ви́ллю Я воду на спра́гнене, а теку́чі пото́ки на суході́л, — виллю Духа Свого на насі́ння твоє, а благослове́ння Моє на наща́дків твоїх,
For eg vil renna vatn yver det tyrste, og straumar yver det turre. Eg vil renna min ande ut yver di ætt, og yver ditt avkjøme mi velsigning.
4 і будуть вони вироста́ти, немов між траво́ю, немов ті топо́лі при во́дних пото́ках!
Dei skal veksa upp millom graset som pilar ved bekkjefar.
5 Цей буде казати: Я Госпо́дній, а той зватиметься йме́нням Якова, інший напише своєю рукою: для Господа я, і буде зватися йме́нням Ізраїля.
Ein segjer: «Eg høyrer Herren til, » ein annan kallar seg med Jakob-namnet, ein skriv med si hand: «For Herren, » og brukar til ærenamn Israel.
6 Так говорить Господь, Цар Ізраїлів та Викупи́тель його, Господь Савао́т: Я перший, і Я останній, і Бога нема, окрім Ме́не!
So segjer Herren, Israels konge, og hans utløysar Herren, allhers drott: Eg er den fyrste og eg er den siste, og utan meg finst det ingen Gud.
7 І хто зветься, як Я? Хай розкаже про те, й хай звісти́ть те Мені з того ча́су, коли Я закла́в у давни́ні наро́д, і хай нам розкаже майбу́тнє й прийде́шнє.
Kven forkynte jamt og samt som eg - lat han melda og leggja det fram for meg! - frå den tid eg skapte fornalder-folket? Og lat deim melda det som i framtidi kjem!
8 Не бійтеся та не лякайтесь! Хіба зда́вна Я не розповів був тобі й не звісти́в? А ви свідки Мої! Чи є Бог, окрім Ме́не? І Скелі немає, не знаю ні жо́дної!
Ver ikkje forstøkte og rædde! Hev eg ikkje for lenge sidan forkynt og meldt deg det? De er mine vitne; finst det nokon Gud utan meg? Nei, eg veit ikkje um noko anna berg.
9 Всі, що роблять бовва́нів, — марно́та вони, і їхні улю́бленці не помагають, а сві́дками того самі́: не бачать вони та не знають, щоб застида́тись!
Dei som lagar gudebilæte er alle inkjevetta, og deira kjære gudar kann ikkje hjelpa; deira vitne ser inkje og skynar inkje, difor vert dei til skammar.
10 Хто бога зробив та і́дола ви́лив, що він не помагає?
Um nokon lagar ein gud og støyper eit bilæte, er det til unyttes.
11 Тож дру́зі його посоро́млені будуть усі, майстрі ж — вони тільки з людей. Хай вони всі зберу́ться та стануть: вони поляка́ються та посоро́мляться ра́зом!
Alle som held seg til det, skal verta til skammar, og meistrarne er berre menneskje, lat deim samla seg og stiga fram alle, dei skal ræddast og verta til skammar alle i hop.
12 Коваль тне з заліза сокиру, і в горю́чім вугі́ллі працює, і формує божка́ молотка́ми та робить його своїм сильним раме́ном, а при тім той голодний й безсилий, не п'є води й му́читься.
Smeden kvesser ei øks og lagar henne til i koleld og formar henne med sleggjor, og han gjer henne ferdig med sin sterke arm. Vert han so svolten, minkar magti, og fær han ikkje drikka vatn, vert han veik.
13 А те́сля витя́гує шну́ра, визна́чує шти́фтом його, того ідола, ге́мблями робить його та окре́слює ци́ркулем це, і робить його на подо́бу люди́ни, як розкішний зразо́к чоловіка, щоб у домі поста́вити.
Snikkaren spanar snori og ritar med gravstikka, han slettar med hyvelen og dreg ringar med passaren; so lagar han dei som eit mannslike, som ein fager mann som fær bu i eit hus.
14 Настинає кедри́н він собі, і візьме гра́ба й ду́ба, і міцне́ собі ви́кохає між лісни́ми дере́вами, я́сен поса́дить, а до́щик виро́щує.
Ein gjev seg til å hogga cedrar, og han tek steineik og eik og vel seg ut eit millom skogstrei. Han plantar ei fura, og regnet fær henne til å veksa.
15 І стане люди́ні оце все на па́ливо, — і ві́зьме частину із того й зогрі́ється, теж підпа́лить в печі́ й спече хліб. Також ви́робить бога й йому поклоня́ється, і́долом зробить його́, — і перед ним на коліна впада́є.
Mannen brukar treet til å brenna, han tek av det og vermer seg, ja, han kveikjer på og bakar brød. So gjer han og ein gud som han bed til, han formar eit gudebilæte som han bøygjer kne for.
16 Половину його він попа́лить в огні, на полови́ні його варить м'ясо та їсть, пече́ню пече́ й насича́ється, також гріється та пригово́рює: „Як добре, — нагрівся, відчу́в я огонь“.
Helvti av det brenner han upp i elden, ved den helvti et han kjøt, steikjer ei steik og mettar seg. Han vermer seg og, og segjer: «Hå, eg vert varm, eg merkar eld!»
17 А останок його він за бога вчинив, за бовва́на свого, перед ним на колі́на впада́є та кла́няється, йому молиться й каже: „Рятуй же мене, бо ти бог мій!“
Resten av det gjer han til ein gud, til sin avgud som han bøygjer seg for og bed til, og han bed soleis: «Frels meg, for du er min gud!»
18 Не знають і не розуміють вони, бо їхні очі зажму́рені, щоб не побачити, і стверді́ли їхні серця, щоб не розуміти!
Dei er utan vit og skyn, for attklistra er augo deira, so dei ikkje ser, og hjarto deira so dei ikkje skynar.
19 І не покладе́ він до серця свого́, і немає знання́ ані розуму, щоб проказати: „Половину його попали́в я в огні, і на вугі́ллі його я пік хліб, смажив м'ясо та їв. А решту його за оги́ду вчиню́, — буду кланятися дерев'я́ній колоді?“
Ingen tenkjer seg um, ingen hev klokskap og skyn nok til å segja med seg: «Helvti hev eg brent upp i elden, i gløderne hev eg baka brød og steikt kjøt og ete, og so skulde eg laga resten til eit ufyselegt bilæte og bøygja kne for ein trekubbe!»
20 Він годується попелом! Звело́ його серце обма́нене, — і він не врятує своєї душі, та не скаже: „Хіба не брехня у прави́ці моїй?“
Den som agtar på oska, honom hev eit forvilla hjarta dåra, so han ikkje kjem til å frelsa si sjæl og segja: «Det er lygn det eg held i mi høgre hand!»
21 Пам'ятай про це, Якове та Ізраїлю, бо ти раб Мій! Я тебе вформував був для Себе рабом, Мій Ізраїлю, — ти не будеш забутий у Мене!
Kom dette i hug, du Jakob, du Israel, min tenar! Eg hev skapt deg, du er min tenar, Israel, eg gløymer deg ikkje.
22 Провини твої постира́в Я, мов хма́ру, і немов мря́ку — гріхи твої, — наверни́ся ж до Мене, тебе бо Я ви́купив!
Eg hev stroke burt dine brot som ei skodda, og synderne dine som ei sky; vend um til meg, for eg hev løyst deg ut.
23 Раді́йте, небеса́, бо Господь це зробив; викли́куйте радісно, глиби́ни землі; втішайтеся співом, о го́ри та лісе, та в нім всяке дерево, бо Господь викупив Якова, і просла́вивсь в Ізраїлі!
Jubla, himlar! For Herren hev sett det i verk. Ropa med frygd, de dypter i jordi! Set i med jubel, de fjell! Du skog med kvart eit tre! For Herren hev løyst ut Jakob, og syner seg herleg på Israel.
24 Так говорить Господь, твій Відкупи́тель, та Той, що тебе вформува́в від утро́би: Я, Господь, Той, Хто чи́нить усе: Розтягну́в Я Сам небо та землю втверди́в, — хто при тім був зо Мною?
So segjer Herren, utløysaren din, skaparen din frå moderliv: Eg er Herren som allting gjer, himmelen spana eg ut åleine, jordi breidde eg ut utan medhjelp.
25 Хто ознаки ламає брехли́вим, і робить безглу́здими чарівникі́в, Хто з нічим мудреці́в відсила́є, і їхні знання́ оберта́є в неро́зум,
Eg gjer juglarteikni um inkje, og spåmenner gjer eg til fåmingar; eg let vismenner koma til kort og gjer deira vitskap til dårskap.
26 Хто спо́внює слово Свого раба, і виконує раду Своїх посланці́в, Хто Єрусалимові каже: „Ти будеш засе́лений!“а юдейським містам: „Забудо́вані будете ви, а руїни його відбуду́ю!“
Eg stadfester ordet åt tenaren min og fullfører rådi åt sendebodi mine. Eg segjer um Jerusalem: «Der skal bu folk!» Og um Juda-byarne: «Dei skal byggjast!» Ruinarne der vil eg reisa att.
27 Хто глибі́ні проказує: „Ви́сохни, а річки́ твої Я повису́шую“,
Eg segjer til djupet: «Torna, dine straumar turkar eg ut!»
28 Хто до Кіра говорить: „Мій па́стирю“, і всяке Моє пожада́ння він ви́конає та Єрусалимові скаже: „Збудо́ваний будеш!“а храмові: „Будеш закла́дений!“
Eg segjer til Kyrus: «Min hyrding!» Han skal fullføra all min vilje og til Jerusalem segja: «Vert bygd! Og templet verta grunnlagt!»
