Ісая 17
1 Пророцтво про Дамаск. Ось Дама́ск вилуча́ється з міст, і стається, як купа руїн.
Пророчество о Дамаске. - Вот, Дамаск исключается из числа городов и будет грудою развалин.
2 Поки́нені будуть міста Ароеру, для чері́д вони будуть, і ті будуть лежати, і не буде кому їх споло́шити.
Города Ароерские будут покинуты, - останутся для стад, которые будут отдыхать там, и некому будет пугать их.
3 Заникне тверди́ня з Єфрема, і царство з Дамаску, і решта Ара́му — будуть, як слава синів Ізраїля, говорить Господь Савао́т!
Не станет твердыни Ефремовой и царства Дамасского с остальною Сириею; с ними будет то же, что со славою сынов Израиля, говорит Господь Саваоф.
4 І станеться в день той, слава Якова зни́діє, і ви́худне товщ його тіла.
И будет в тот день: умалится слава Иакова, и тучное тело его сделается тощим.
5 І буде, немов би жнець збирає збіжжя, а раме́но його жне коло́сся; і буде, немов би збирають коло́сся в долині Рефаїм.
То же будет, что по собрании хлеба жнецом, когда рука его пожнет колосья, и когда соберут колосья в долине Рефаимской.
6 І на ньо́му зоста́нуться за́лишки з пло́дів, як при оббива́нні оливки: дві-три я́гідки на верхові́тті, чотири-п'ять на галу́зках плі́дної деревини, говорить Господь, Бог Ізраїлів.
И останутся у него, как бывает при обивании маслин, две-три ягоды на самой вершине, или четыре-пять на плодоносных ветвях, говорит Господь, Бог Израилев.
7 Того дня зве́рне люди́на зір до свого́ Творця, а очі її на Святого Ізраїлевого дивитися будуть.
В тот день обратит человек взор свой к Творцу своему, и глаза его будут устремлены к Святому Израилеву;
8 І не буде зверта́тись люди́на до же́ртівників, чину рук своїх, і не буде дивитись на те, що́ зробили були її пальці, ні на аше́ри, ані на стовпи на честь сонця.
и не взглянет на жертвенники, на дело рук своих, и не посмотрит на то, что сделали персты его, на кумиры Астарты и Ваала.
9 Того дня її сильні міста будуть, мов ті опустілі місця лісу та верхі́в'я гір, що їх позоставлено перед синами Ізраїля, і руїною станеться те.
В тот день укрепленные города его будут, как развалины в лесах и на вершинах гор, оставленные пред сынами Израиля, - и будет пусто.
10 Бо забула ти, до́чко Ізраїля, Бога спасі́ння свого, і не пам'ятала про Скелю сили своєї. Тому́ то са́диш розсадника приємного, і пересаджуєш туди чужу виноградину.
Ибо ты забыл Бога спасения твоего, и не воспоминал о скале прибежища твоего; оттого развел увеселительные сады и насадил черенки от чужой лозы.
11 Того дня, як садила, ти обгороди́ла його, і про посів свій подба́ла, щоб рано зацвіло́. Але жни́во минулося в день слабости та невиго́йного болю!
В день насаждения твоего ты заботился, чтобы оно росло и чтобы посеянное тобою рано расцвело; но в день собирания не куча жатвы будет, но скорбь жестокая.
12 Біда, рев числе́нних наро́дів, — гурко́чуть, як гу́ркіт морі́в, і галас племе́н, — вони галасують, як гу́ркіт міцної води.
Увы! шум народов многих! шумят они, как шумит море. Рев племен! они ревут, как ревут сильные воды.
13 Галасують племе́на, як гу́ркіт міцно́ї води, та Він їм погро́зить, і кожен дале́ко втече, і буде гнаний, немов та поло́ва на го́рах за вітром, і мов перед вихром перекотипо́ле.
Ревут народы, как ревут сильные воды; но Он погрозил им, и они далеко побежали, и были гонимы, как прах по горам от ветра и как пыль от вихря.
14 Як вечір насуне — то й жах ось, поки ра́нок настане — не буде його. Це талан наших грабівникі́в, і це доля дери́людів наших!
Вечер - и вот ужас! и прежде утра уже нет его. Такова участь грабителей наших, жребий разорителей наших.
