Ісая 13
1 Пророцтво про Вавило́н, що бачив Іса́я, син Амо́сів.
Бреме Вавилону, које виде Исаија син Амосов.
2 Підіймі́те прапора на лисую го́ру, кличте їх голосні́ш, помаха́йте рукою, щоб ішли у воро́та!
На гори високој подигните заставу, вичите им гласно, машите руком, нека уђу на врата кнежевска.
3 Я звелів був Своїм посвя́ченим, теж покликав лица́рство Своє на Мій гнів, що зухва́ло раді́ють.
Ја сам заповедио изабранима својим и дозвао сам јунаке своје да изврше гнев мој који се радују с величине моје.
4 Чути га́мір у гора́х, як наро́ду числе́нного, чути гомін згрома́джених тут царств наро́дів: це перегляда́є Госпо́дь Савао́т бойове́ Своє ві́йсько!
Вика стоји људства на горама као да је велик народ, вика и врева царства скупљених народа; Господ над војскама прегледа војску убојиту.
5 Прихо́дять з далекого кра́ю, із кі́нців небе́с, Господь і знаря́ддя гніву Його, щоб усю землю пони́щити!
Долазе из далеке земље, с краја небеса, Господ и оруђа срдње Његове, да затре сву земљу.
6 Голосіть, бо близьки́й день Господній, — він від Всемогу́тнього при́йде, немов зруйнува́ння.
Ридајте, јер је близу дан Господњи; доћи ће као пустош од Свемогућег.
7 Тому́ то ослабнуть всі ру́ки, і кожне серце люди́ни зневі́риться.
Зато ће свака рука клонути, и свако срце човечје растопити се.
8 І вони наляка́ються, болі та муки їх схо́плять, немов породі́лля та, будуть тремтіти. Остовпі́ють один перед о́дним, полум'я́ні обличчя — то їхні обличчя.
И они ће се смести, муке и болови спопашће их, мучиће се као породиља, препашће се један од другог, лица ће им бити као пламен.
9 Оце день Господній прихо́дить, суво́рий, і лютість, і по́лум'я гніву, щоб зе́млю зробити спусто́шенням, а грішних її повигу́блювати з неї!
Ево, иде дан Господњи љути с гневом и јарошћу да обрати земљу у пустош, и грешнике да истреби из ње.
10 Бо зо́рі небесні та їхні сузі́р'я не дадуть свого світла, сонце затьми́ться при сході своє́му, а місяць не буде вже ся́яти сві́тлом свої́м.
Јер звезде небеске и прилике небеске неће пустити светлост своју, сунце ће помрчати о рађању свом, и месец неће пустити светлост своју.
11 „І Я покараю все́світ за зло, а безбожних за їхню провину, бундю́чність злочинця спиню́, а гордість наси́льників зни́жу!
И походићу васиљену за злоћу, и безбожнике за безакоње; и укинућу разметање охолих, и понос силних оборићу.
12 Я зроблю́ люди́ну дорожчою від щирого золота, і смертну люди́ну — від офі́рського золота“.
Учинићу да ће човек више вредети него злато чисто, више него злато офирско.
13 Тому́ небеса́ захитаю, і рухне́ться земля з свого місця від лю́тости Господа Савао́та, у День, як пала́тиме гнів Його.
Зато ћу затрести небо, и земља ће се покренути са свог места од јарости Господа над војскама и у дан кад се распали гнев Његов.
14 І буде наро́д, як та са́рна споло́шена чи як отара, якої зібрати немає кому́. До наро́ду свого кожен зве́рнеться, і кожен до кра́ю свого втікатиме.
И биће као срна поплашена и као стадо које нико не сабира; свако ће гледати за својим народом, и свако ће бежати у своју земљу.
15 Кожен зна́йдений буде зако́леним, і кожен узя́тий впаде́ від меча.
Ко се год нађе, биће прободен, и који се год скупе, погинуће од мача.
16 А їхні діти на їхніх оча́х порозби́вані будуть, їхні доми́ пограбо́вані будуть, а їхніх жінок побезче́стять!
И децу ћу им размрскати на њихове очи, куће ћу им опленити и жене ћу им срамотити.
17 Оце Я збуджу́ на них мі́дян, що срі́бла не лічать, а золото — не чують бажа́ння до нього, —
Ево, ја ћу подигнути на њих Миде, који неће марити за сребро, нити ће злато искати.
18 і будуть вбива́ти юнакі́в їхні лу́ки, і над пло́дом утро́би вони милосердя не ма́тимуть, їхнє око над ді́тьми не ма́тиме милости.
Него ће из лукова децу убијати, ни на плод у утроби неће се смиловати, нити ће децу жалити око њихово.
19 І стане тоді Вавило́н, краса царств, пишно́та халде́йської гордости, таким, як Бог зруйнував був Содо́м та Гомо́рру!
И Вавилон, урес царствима и дика слави халдејској, биће као Содом и Гомор кад их Бог затре.
20 Не буде наза́вжди засе́лений він, ні заме́шкалий з роду в рід, і араб там не стане наме́том, і там пастухи́ не спочи́нуть з своєю ота́рою.
Неће се у њему живети нити ће се ко населити од колена до колена, нити ће Арапин разапети у њему шатор, нити ће пастири почивати онуда.
21 Але бу́дуть барло́жити там зві́рі пустині, і будуть доми́ їхні со́вами по́вні, і там пробува́тимуть стру́сі, і волохаті де́мони там танцюва́тимуть.
Него ће почивати онде дивље звери, и куће ће њихове бити пуне великих змија, и онде ће наставати сове, и авети ће скакати онуда.
22 І зави́ють шака́ли в порожніх хоро́мах його, а гієни в веселих пала́цах! І близьке́ вже насту́плення ча́су його, і не заба́ряться ці його дні!
И довикиваће се буљине у пустим кућама и змајеви у дворовима веселим. А доћи ће његово време, и близу је, и дани његови неће се протегнути.
