Осія 14
1 Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого́, бо спіткну́вся ти через провину свою́!
Ынтоарче-те, Исраеле, ла Домнул Думнезеул тэу! Кэч ай кэзут прин нелеӂюиря та.
2 Візьміть із собою слова́, та й зверні́ться до Господа, до Нього промовте: „Прости́ нам усяку провину, та добре прийми, і ми принесе́мо у жертву плода́ своїх уст!
Адучець ку вой кувинте де кэинцэ ши ынтоарчеци-вэ ла Домнул. Спунеци-Й: „Яртэ тоате нелеӂюириле, примеште-не ку бунэвоинцэ, ши Ыць вом адуче, ын лок де таурь, лауда бузелор ноастре.
3 Ашшу́р не спасе нас, не бу́демо їздити ми на коні́, і не скажемо вже чи́нові рук наших: боже наш, бо тільки Тобою помилуваний сирота́“.
Асириянул ну не ва скэпа, ну врем сэ май ынкэлекэм пе кай ши ну врем сэ май зичем лукрэрий мынилор ноастре: ‘Думнезеул ностру’. Кэч ла Тине гэсеште милэ орфанул.”
4 „Ворохо́бність їхню вилікую, доброві́льно любитиму їх, бо Мій гнів відверну́вся від нього.
„Ле вой виндека вэтэмаря адусэ де неаскултаря лор, ый вой юби ку адевэрат! Кэч мыния Мя с-а абэтут де ла ей!
5 Я буду Ізраїлеві, як роса́, розцвіте́ він, неначе ліле́я, і пустить корі́ння своє, мов Ліва́н.
Вой фи ка роуа пентру Исраел; ел ва ынфлорь ка кринул ши ва да рэдэчинь ка Либанул.
6 Розійду́ться його пагінці́, і буде його пишнота́, мов оли́вне те дерево, а па́хощ його — мов Ліва́н.
Рамуриле луй се вор ынтинде; мэреция луй ва фи ка а мэслинулуй ши миресмеле луй, ка але Либанулуй.
7 Наве́рнуться ті, що сиділи під ті́нню його́, збіжжя ожи́влять вони й зацвіту́ть, немов той виногра́д, будуть згадки про нього, немов про ліва́нське вино́.
Ярэшь вор локуи ла умбра луй, ярэшь вор да вяцэ грыулуй, вор ынфлорь ка вия ши вор авя файма винулуй дин Либан.
8 Єфрем, — що йому до бовва́нів іще? Я вислухав вже та побачив його, Я для нього немов кипари́с той зелений: з Мене зна́йдений бу́де твій плід“.
Че май аре Ефраим а фаче ку идолий? Ыл вой аскулта ши-л вой приви, вой фи пентру ел ка ун кипарос верде; де ла Мине ыць вей прими родул.”
9 Хто мудрий, то це зрозумі́є, розумний — і пізна́є, бо про́сті Господні доро́ги, і праведні ходять по них, а грішні спіткну́ться на них!
Чине есте ынцелепт сэ я сяма ла ачесте лукрурь! Чине есте причепут сэ ле ынцелягэ! Кэч кэиле Домнулуй сунт дрепте ши чей дрепць умблэ пе еле, дар чей рэзврэтиць кад пе еле.
