До євреїв 6
1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,
So let us get beyond the teaching of the elementary doctrines of Christ, and let us be borne along toward what is mature. Let us not be continually laying again a foundation of repentance from dead works, faith in God,
of the teaching regarding ablutions and the laying on of hands, of the resurrection of the dead, and of eternal judgment. (aiōnios g166)
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
And this we will do, if God permit.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,
For in the case of those who have been once for all enlightened and have tasted of the heavenly gift, and become partakers of the Holy Spirit,
and tasted the good word of God, and the powers of the Future Age, (aiōn g165)
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
and then fallen away, it is impossible to renew them again unto repentance. For they repeatedly crucify to themselves the Son of God afresh, and expose him to an open shame.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.
For land that has drunk the showers that now and again fall upon it, and produced vegetation useful for those for whom it was tilled, receives a blessing from God;
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.
but if it produces thorns and thistles, it is considered worthless, and is in danger of being cursed, and its end will be to be burned.
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
But though we thus speak, we are persuaded better things of you, beloved, and things that accompany salvation.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.
For God is not unjust; he will not forget your work and the love you showed for his cause, in sending help to your fellow Christians, as you are still doing.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
but I am longing that each of you continue to show the same diligence to realize the fulness of your hope, even to the end.
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.
Then do not become slack, but be imitators of those who through faith and patience are inheriting the promises.
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,
For when God make the promise to Abraham, since he could swear by none greater, he swore by himself, saying.
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“
Surely I will bless you, and bless you; I will increase you, and increase you.
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.
And so by patiently waiting, Abraham obtained the promise.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.
I am referring to the oath because men swear by what is greater than themselves, and in every dispute of theirs the oath is final for confirmation.
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
On which principle God, wishing to show more convincingly to the heirs of the promise the immutability of his purpose, mediated with an oath;
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
that by means of two immutable things - his promise and his oath - in which it is impossible for God to break faith, we refugees may have strong encouragement to grasp the hope set before us.
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,
This hope we have as an anchor of the soul, secure and strong, and passing into the sanctuary which is beyond the veil;
