До євреїв 10
1 Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
For the lawe which hath but the shadowe of good thynges to come and not the thynges in their awne fassion can never with ye sacryfises which they offer yere by yere continually make the comers thervnto parfayte.
2 Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
For wolde not then those sacrifises have ceased to have bene offered because that the offerers once pourged shuld have had no moare conscieces of sinnes.
3 Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
Neverthelesse in those sacrifises is ther mencion made of synnes every yeare.
4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
For it is vnpossible that the bloud of oxen and of gotes shuld take awaye synnes.
5 Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
Wherfore when he commeth into the worlde he sayth: Sacrifice and offeringe thou woldest not have: but a bodie hast thou ordeyned me.
6 Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
In sacrifices and synne offerynges thou hast no lust.
7 Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
Then I sayde: Lo I come in the chefest of the boke it is written of me that I shuld doo thy will o god.
8 Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
Above when he had sayed sacrifice and offerynge and burnt sacrifices and synne offerynges thou woldest not have nether hast alowed (which yet are offered by the lawe)
9 Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
and then sayde: Lo I come to do thy will o god: he taketh awaye the fyrst to stablisshe the latter.
10 У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
By the which will we are sanctified by the offeringe of the body of Iesu Christe once for all.
11 І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
And every prest is redy dayly ministrynge and ofte tymes offereth one maner of offerynge which can never take awaye synnes.
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
But this man after he had offered one sacrifyce for synnes sat him doune for ever on the right honde of god
13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
and from hence forth tarieth till his foes be made his fotestole.
14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
For with one offerynge hath he made parfecte for ever them yt are sanctified.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
And ye holy goost also beareth vs recorde of this even when he tolde before:
16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
This is the testament that I will make vnto them after those dayes sayth the lorde. I will put my lawes in their hertes and in their mynde I will write them
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
and their synnes and iniquyties will I remember no moare.
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
And where remission of these thinges is there is no moare offerynge for synne.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
Seynge brethren that by the meanes of the bloud of Iesu we maye be bolde to enter into that holy place
20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
by the newe and livynge waye which he hath prepared for vs through the vayle that is to saye by his flesshe.
21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —
And seynge also that we have an hye prest which is ruler over ye housse of god
22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
let vs drawe nye with a true herte in a full fayth sprynckeled in oure hertes from an evyll conscience and wesshed in oure bodies with pure water
23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
and let vs kepe the profession of oure hope with oute waveringe (for he is faythfull that promysed)
24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
and let vs consyder one another to provoke vnto love and to good workes:
25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
and let vs not forsake the felishippe that we have amoge oure selves as the maner of some is: but let vs exhorte one another and that so moche the more because ye se that the daye draweth nye.
26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
For yf we synne willyngly after that we have receaved the knowledge of the trueth there remayneth no more sacrifice for synnes
27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
but a fearfull lokynge for iudgement and violent fyre which shall devoure the adversaries
28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
He that despiseth Moses lawe dyeth with out mercy vnder two or thre witnesses.
29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
Of how moche sorer punyshment suppose ye shall he be counted worthy which treadeth vnderfote the sonne of god: and counteth the bloude of the testament as an vnholy thynge wherwith he was sanctified and doth dishonoure to the sprete of grace.
30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
For we knowe him that hath sayde vengeaunce belongeth vnto me I will recompence sayth the lorde. And agayne: the lorde shall iudge his people.
31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
It is a fearfull thynge to faule into the hondes of the livynge God.
32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
Call to remebraunce the dayes that are passed in the which after ye had receaved light ye endured a greate fyght in adversities
33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
partly whill all men wondred and gased at you for the shame and trioulacion that was done vnto you and partly whill ye became companyons of the which so passed their tyme.
34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
For ye suffered also with my bondes and toke a worth the spoylynge of youre goodes and that with gladnes knowynge in youre selves how that ye had in heven a better and an endurynge substaunce
35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
Cast not awaye therfore youre confidence which hath great rewarde to recopence.
36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
For ye have nede of paciece that after ye have done ye will of god ye myght receave the promes.
37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
For yet a very lytell whyle and he that shall come will come and will not tary.
38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
But the iust shall live by faith. And yf he withdrawe him silfe my soule shall have no pleasure in him.
39 Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
We are not whiche withdrawe oure selves vnto dampnacio but partayne to fayth to the wynnynge of the soule.
