До євреїв 10
1 Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
NOW the law, having a shadow of the good things which were to come, not the very substance of the things, cannot possibly, by the same sacrifices which they offer year by year continually, make those perfect who approach God;
2 Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
else they would have discontinued to make the offering, because they who performed the service being once made clean, would have had no more sense of sins on their conscience.
3 Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
But in these sacrifices there is a commemoration of sins every year.
4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
For it is impossible that the blood of bulls and goats should take away sin.
5 Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
Wherefore, coming into the world, he saith, “Sacrifice and oblation thou hast not chosen, but thou hast exactly fashioned a body for me:
6 Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
thou hast had no delight in whole burnt-offerings and sacrifices for sin:
7 Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
then I said, Here am I; (in the volume of the book it is written of me) I come to do thy will, O God.”
8 Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
Having said before that sacrifice, and oblation, and whole burnt-offerings and sin-offerings thou hast not chosen, nor takest pleasure in, (which are offered according to the law, )
9 Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
he then added, Lo, I come to do thy will, O God. He abolishes the first that he may establish the second.
10 У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
By the which will we are sanctified through the oblation of the body of Jesus Christ, once for all.
11 І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
And every priest standeth indeed daily performing the divine service, and frequently offering the same sacrifices, which cannot possibly take away sins:
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
but this person, having offered one sacrifice for sins, for ever hath seated himself at the right hand of God;
13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
henceforth waiting till his enemies be put as a footstool for his feet.
14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
For by one oblation he hath made those perfect for ever who are sanctified.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
Now the Holy Ghost also beareth this testimony to us: for after declaring before,
16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
“This is the testament which I will appoint to them after those days, saith the Lord; giving my laws to their hearts, even on their minds will I inscribe them;”
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
he adds, “and their sins and their iniquities I will in no wise remember any more.”
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
Now where there is remission of these, no more offering for sin is needed.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
Having therefore, brethren, entire liberty of entrance into the holies by the blood of Jesus―
20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
a way, which he hath consecrated for us, newly opened, and giving life, through the vail, that is, his flesh;
21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —
and having a great priest over the house of God,
22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
let us come to him with a true heart, in full assurance of faith, having our hearts sprinkled from an evil conscience, and the body washed with pure water:
23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
let us hold fast the profession of hope unwavering, (for he who promises is faithful.)
24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
and let us attentively observe one another, to excite an ardour of love and of good works:
25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
not deserting the assembling of ourselves together, as is the custom with some, but exhorting to it; and so much the more, as ye see the day approaching.
26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
For if we sin wilfully after we have received the knowledge of the truth, no more sacrifice for sins remaineth;
27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
but a certain terrible expectation of judgment, and a burning indignation, ready to devour these enemies.
28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
Any man who treated the law of Moses with neglect, was put to death, without mercy, on the deposition of two or three witnesses:
29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
by how much, think ye, shall he be counted worthy of more condign punishment who hath trampled on the Son of God, and regarded the blood of his testament, by which he was sanctified, as an unclean thing, and hath treated the gracious Spirit contumeliously?
30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
For we know him who declares, “Vengeance is mine, I will repay, saith the Lord.” And again, “The Lord will judge his people.”
31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
It is a fearful thing to fall into the hands of the living God.
32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
But remember the past days in which, after ye had been illuminated, ye endured a great conflict of sufferings;
33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
partly while publicly exposed to revilings and tribulations, partly as being in communion with those who were treated in this manner.
34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
For ye have been fellow-sufferers with my bonds, and received with joy the plundering of your properties, knowing in yourselves that you have in the heavens a better substance, and permanent.
35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
Recede not therefore from your boldness of profession, which brings a great recompence of reward.
36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
For ye have need of patience, that after ye have done the will of God, ye may receive the promise.
37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
For yet a little, very little while, and he that is coming will come, and will not delay.
38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
“The just man then will live by faith;” and if he draw back, my soul shall have no delight in him.
39 Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
But we are not of those who turn back unto perdition; but of those who believe to the salvation of the soul.
