Авакум 3
1 Молитва пророка Авакума, для співу на струнному при́ладі:
Íma Chabakkúk prófétától, sigjónót szerint.
2 „Господи, зві́стку Твою я почув та й злякався! Господи, оживи Своє ді́ло в сере́дині років, у сере́дині літ об'яви́, у гніві про милість згада́й!
Örökkévaló, hallottam híredet, megfélemlettem; Örökkévaló, művedet éveken belül szólítsd életre, éveken belül ismertesd meg; haragban irgalomra gondolj.
3 Бог іде від Теману, і Святий від Парану гори. (Се́ла) Ве́лич Його́ вкрила небо, і слави Його́ стала повна земля!
Isten Témánból jön és a Szent Párán hegyéről. Széla. Beborította az eget a fensége és dicséretével megtelt a föld.
4 А сяйво було́, наче со́няшне світло, промі́ння при боці у Нього, і там укриття́ Його поту́ги.
Fény lészen mint a napvilág, sugarak az ő oldalán; és ott hatalmának rejteke.
5 Перед обличчям Його́ морови́ця іде, а по сто́пах Його пнеться по́лум'я.
Előtte jár dögvész, és forró láz indul ki nyomdokaiban.
6 Став, — і землю Він змі́ряв, поглянув — і наро́ди затряс, — і попа́дали го́ри дові́чні, вікові́ похили́лись узгі́р'я. Путі Його вічні.
Állt és meginogtatta a földet, nézett és felszöktette a nemzeteket; szétzúzódtak az örök hegyek, elsüllyedtek az őskorú halmok– ősrégi járatai vannak.
7 Я бачив наме́ти Куша́на під кривдою, тремтять покрива́ла мідія́нського кра́ю.
Baj alatt láttam, Kúsán sátrait, reszketnek Midján országának kárpitjai.
8 Чи на рі́ки, о Господи, Ти запала́в, чи на рі́ки Твій гнів? Чи Твоє пересе́рдя на море, що їздиш на ко́нях Своїх, на спасе́нних Своїх колесни́цях?
Vajon folyamok ellen lobbant föl, oh Örökkévaló, avagy a folyamok ellen a haragod, avagy a tenger ellen a te haragvásod, midőn nyargalsz lovaidon, győzedelmes szekereiden?
9 Лук твій голий, наги́й, напо́внений стріл сагайда́к. (Се́ла) Ти рі́чками землю розсі́к.
Meztelenre meztelenedik íjad, a megparancsolt hétszeres nyílvesszőkkel Széla – folyamokat hasít a föld.
10 Тебе вгледівши, го́ри дрижали, водяна́ течія́ потекла́, безо́дня свій голос дала́, зняла ви́соко руки свої.
Megláttak téged, remegnek a hegyek, vizek zápora megáradt, a mélység hallatta hangját; magasba emelte kezeit.
11 Сонце й місяць спини́лися в мешка́нні своє́му при світлі Твоїх стріл, що літають при ся́йві блискучого спи́са Твого́.
Nap, hold megállt lakában, nyilaid világossága mellett járnak, villogó dárdád fénye mellett.
12 У лю́ті ступав Ти землею, у гніві людей молоти́в.
Fölindulással lépsz a földön, haragban taposod a nemzeteket.
13 Ти вийшов спасти Свій наро́д, спасти Помазанця Свого́. Ти з дому безбожного го́лову збив, обнажи́в Ти основу по шию. (Се́ла)
Kivonultál segítségére népednek, segítségére fölkentednek. Lezúztad a csúcsot a gonosznak házáról, nyakig meztelenítve az alapot. Széla!
14 Ти пробив його спи́сами го́лову кня́зя його́, як вони підняли́сь, щоб мене розпоро́шити; вони ті́шилися, немов мали поже́рти тає́мно убогого.
Átszúrtad nyílvesszőivel vezéreinek fejét: viharként jönnek szétszórni engem; ujjongásuk olyan, mint mikor megeszik a szegényt alattomban.
15 Ти кі́ньми Своїми по мо́рю топта́в, по во́дній великій грома́ді.
Lépdeltél a tengeren lovaiddal; nagy vizek tömegében.
16 Я почув — і затремтіла утро́ба моя, задзвені́ли на голос цей гу́би мої, гнили́зна ввійшла́ в мої ко́сті, і тремчу́ я на місці своїм, бо маю чекати в споко́ї день у́тиску, коли при́йде наро́д, який має на вас наступа́ти.
Hallottam, és reszketett a belsőm, a hírre megcsendültek ajkaim, rothadás jön csontjaimba; a helyemen reszketek, hogy nyugton várjak a szorongatás napjára, melynek jönnie kell a népre, mely ellen összecsődülnek.
17 Коли б фі́ґове дерево не зацвіло́, і не було́ б урожа́ю в виноградниках, обмани́ло зайня́ття оливкою, а поле ї́жі не вродило б, позникала отара з коша́ри і не стало б в обо́рах худоби, —
Mikor fügefa nem virágzik, és nincs termés a szőlőtőkön, cserben hagyott az olajfa gyümölcse, s a mezőség nem termett eleséget; elszakadt az akoltól a juh, és nincs marha az istállókban.
18 то я Го́сподом ті́шитись буду й тоді́, раді́тиму Богом спасі́ння свого́!
Én pedig az Örökkévalóban hadd ujjongok, hadd vigadok üdvöm Istenében.
19 Бог Госпо́дь — моя сила, і чи́нить Він но́ги мої, як у ла́ні, і во́дить мене по висо́тах!“Для дириґента хору на моїх стру́нних знаря́ддях.
Az Örökkévaló az Úr, én erőm, olyanná tette lábaimat, mint az őzek és magaslataimon lépdelnem enged. – A karmesternek hárfajátékomra.
