< Буття 8 >

1 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
А Бог се опомену Ноја и свих звери и све стоке што беху с њим у ковчегу; и посла Бог ветар на земљу да узбије воду.
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
И затворише се извори бездану и уставе небеске, и дажд с неба престаде.
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
И стаде вода опадати на земљи, и једнако опадаше после сто педесет дана;
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
Те се устави ковчег седмог месеца дана седамнаестог на планини Арарату.
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
И вода опадаше све већма до десетог месеца; и првог дана десетог месеца показаше се врхови од брда.
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
А после четрдесет дана отвори Ноје прозор на ковчегу, који беше начинио;
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
И испусти гаврана, који једнако одлеташе и долеташе докле не пресахну вода на земљи.
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
Па пусти и голубицу да би видео је ли опала вода са земље.
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
А голубица не нашавши где би стала ногом својом врати се к њему у ковчег, јер још беше вода по свој земљи; и Ноје пруживши руку ухвати је и узе к себи у ковчег.
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
И почека још седам дана, па опет испусти голубицу из ковчега.
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
И пред вече врати се к њему голубица, и гле, у кљуну јој лист маслинов, који беше откинула; тако позна Ноје да је опала вода са земље.
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
Али почека још седам дана, па опет испусти голубицу, а она му се више не врати.
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
Шест стотина прве године века Нојевог први дан првог месеца усахну вода на земљи; и Ноје откри кров на ковчегу, и угледа земљу суву.
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
А другог месеца двадесет седмог дана беше сва земља сува.
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:
Тада рече Бог Ноју говорећи:
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
Изађи из ковчега ти и жена твоја и синови твоји и жене синова твојих с тобом;
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
Све звери што су са тобом од сваког тела, птице и стоку и шта год гамиже по земљи, изведи са собом, нека се разиђу по земљи, и нека се плоде и множе на земљи.
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
И изиђе Ноје и синови његови и жена његова и жене синова његових с њим.
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
Све звери, све ситне животиње, све птице и све што се миче по земљи по својим врстама изиђоше из ковчега.
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
И начини Ноје жртвеник Господу, и узе од сваке чисте стоке и од свих птица чистих, и принесе на жртвенику жртве паљенице.
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
И Господ омириса мирис угодни, и рече у срцу свом: Нећу више клети земље с људи, што је мисао срца човечијег зла од малена; нити ћу више убијати све што живи, као што учиних.
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“
Од сада докле буде земље, неће нестајати сетве ни жетве, студени ни врућине, лета ни зиме, дана ни ноћи.

< Буття 8 >

A Dove is Sent Forth from the Ark
A Dove is Sent Forth from the Ark