Буття 8
1 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
Думнезеу Шь-а адус аминте де Ное, де тоате вецуитоареле ши де тоате вителе каре ерау ку ел ын корабие ши Думнезеу а фэкут сэ суфле ун вынт пе пэмынт, ши апеле с-ау потолит.
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
Извоареле адынкулуй ши стэвилареле черурилор ау фост ынкисе ши плоая дин чер а фост опритэ.
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
Апеле ау скэзут де пе фаца пэмынтулуй, скургынду-се ши ымпуцинынду-се ши, дупэ о сутэ чинчзечь де зиле, апеле с-ау микшорат.
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
Ын луна а шаптя, ын зиуа а шаптеспрезечя а луний, корабия с-а оприт пе мунций Арарат.
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
Апеле ау мерс скэзынд пынэ ын луна а зечя. Ын луна а зечя, ын зиуа ынтый а луний, с-ау вэзут вырфуриле мунцилор.
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
Дупэ патрузечь де зиле, Ное а дескис ферястра корабией пе каре о фэкусе.
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
А дат друмул унуй корб каре а ешит, дукынду-се ши ынторкынду-се пынэ кынд ау секат апеле де пе пэмынт.
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
А дат друмул ши унуй порумбел, ка сэ вадэ дакэ скэзусерэ апеле де пе фаца пэмынтулуй.
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
Дар порумбелул н-а гэсит ничун лок ка сэ-шь пунэ пичорул ши с-а ынторс ла ел ын корабие, кэч ерау апе пе тоатэ фаца пэмынтулуй. Ное а ынтинс мына, л-а луат ши л-а бэгат ла ел ын корабие.
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
А май аштептат алте шапте зиле ши ярэшь а дат друмул порумбелулуй дин корабие.
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
Порумбелул с-а ынторс ла ел спре сярэ ши ятэ кэ ын чокул луй ера о фрунзэ де мэслин руптэ де курынд. Ное а куноскут астфел кэ апеле скэзусерэ пе пэмынт.
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
А май аштептат алте шапте зиле ши а дат друмул порумбелулуй. Дар порумбелул ну с-а май ынторс ла ел.
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
Ын анул шасе суте уну, ын луна ынтый, ын зиуа ынтый а луний, апеле секасерэ пе пэмынт. Ное а ридикат ынвелитоаря корабией: с-а уйтат ши ятэ кэ фаца пэмынтулуй се ускасе.
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
Ын луна а доуа, ын а доуэзечь ши шаптя зи а луний, пэмынтул ера ускат де тот.
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:
Атунч, Думнезеу а ворбит луй Ное ши й-а зис:
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
„Ешь дин корабие, ту ши невастэ-та, фиий тэй ши невестеле фиилор тэй ку тине!
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
Скоате афарэ ымпреунэ ку тине тоате вецуитоареле де тот фелул, каре сунт ку тине, атыт пэсэриле, кыт ши вителе ши тоате тырытоареле каре се тырэск пе пэмынт: сэ мишуне пе пэмынт, сэ кряскэ ши сэ се ынмулцяскэ пе пэмынт.”
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
Ши Ное а ешит афарэ ку фиий сэй, ку невастэ-са ши ку невестеле фиилор сэй.
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
Тоате добитоачеле, тоате тырытоареле, тоате пэсэриле, тот че се мишкэ пе пэмынт, дупэ союриле лор, ау ешит дин корабие.
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
Ное а зидит ун алтар Домнулуй, а луат дин тоате добитоачеле курате ши дин тоате пэсэриле курате ши а адус ардерь-де-тот пе алтар.
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
Домнул а миросит ун мирос плэкут ши Домнул а зис ын инима Луй: „Ну вой май блестема пэмынтул дин причина омулуй, пентру кэ ынтокмириле гындурилор дин инима омулуй сунт реле дин тинереця луй, ши ну вой май лови тот че есте виу, кум ам фэкут.
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“
Кыт ва фи пэмынтул, ну вор ынчета семэнатул ши сечератул, фригул ши кэлдура, вара ши ярна, зиуа ши ноаптя!”
A Dove is Sent Forth from the Ark
