Буття 8
1 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
Onda se Bog sjeti Noe, svih zvijeri i sve stoke što bijaše s njim u korablji, pa pokrenu vjetar nad zemljom da uzbije vodu.
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
Zatvoriše se izvori bezdanu i ustave nebeske, i dažd s neba prestade.
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
Polako se povlačile vode sa zemlje. Nakon stotinu pedeset dana vode su jenjale,
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
a sedmoga mjeseca, sedamnaestog dana u mjesecu korablja se zaustavi na brdima Ararata.
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
Vode su neprestano opadale do desetog mjeseca, a prvoga dana desetog mjeseca pokažu se brdski vrhunci.
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
Kad je izminulo četrdeset dana, Noa otvori prozor što ga je načinio na korablji;
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
ispusti gavrana, a gavran svejednako odlijetaše i dolijetaše dok se vode sa zemlje nisu isušile.
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
Zatim ispusti golubicu da vidi je li voda nestala sa zemlje.
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
Ali golubica ne nađe uporišta nogama te se vrati k njemu u korablju, jer voda još pokrivaše svu površinu; on pruži ruku, uhvati golubicu te je unese k sebi u korablju.
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
Počeka još sedam dana pa opet pusti golubicu iz korablje.
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
Prema večeri golubica se vrati k njemu, i gle! u kljunu joj svjež maslinov list; tako je Noa doznao da su opale vode sa zemlje.
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
Još počeka sedam dana pa opet pusti golubicu: više mu se nije vratila.
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
Šest stotina prve godine Noina života, prvoga mjeseca, prvog dana u mjesecu uzmakoše vode sa zemlje. Noa skine pokrov s korablje i pogleda: površina okopnjela.
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
A drugoga mjeseca, sedamnaestog dana u mjesecu, zemlja bijaše suha.
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:
Tada Bog reče Noi:
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
“Iziđi iz korablje, ti, tvoja žena, tvoji sinovi i žene tvojih sinova s tobom.
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
Sa sobom izvedi sva živa bića, sva stvorenja što su s tobom: ptice, stoku i sve gmizavce što zemljom puze; neka zemljom vrve, plode se i na zemlji množe!”
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
I Noa iziđe, a s njime sinovi njegovi, žena njegova i žene sinova njegovih.
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
Sve životinje, svi gmizavci, sve ptice - svi stvorovi što se zemljom miču - iziđu iz korablje, vrsta za vrstom.
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
I podiže Noa žrtvenik Jahvi; uze od svih čistih životinja i od svih čistih ptica i prinese na žrtveniku žrtve paljenice.
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
Jahve omirisa miris ugodni pa reče u sebi: “Nikad više neću zemlju u propast strovaliti zbog čovjeka, tÓa čovječje su misli opake od njegova početka; niti ću ikad više uništiti sva živa stvorenja, kako sam učinio.
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“
Sve dok zemlje bude, sjetve, žetve, studeni, vrućine, ljeta, zime, dani, noći nikada prestati neće.”
A Dove is Sent Forth from the Ark
