Буття 43
1 А голод став тяжки́й у тім краї.
Фоаметя бынтуя греу ын царэ.
2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“
Кынд ау испрэвит де мынкат грыул пе каре-л адусесерэ дин Еӂипт, Иаков а зис фиилор сэй: „Дучеци-вэ ярэшь ши кумпэраци-не чева меринде.”
3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“
Иуда й-а рэспунс: „Омул ачела не-а спус курат: ‘Сэ ну-мь май ведець фаца дакэ фрателе востру ну ва фи ку вой.’
4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.
Дакэ врей деч сэ тримиць пе фрателе ностру ку ной, не вом коборы ши-ць вом кумпэра меринде.
5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.
Дар, дакэ ну врей сэ-л тримиць, ну не вом коборы, кэч омул ачела не-а спус: ‘Сэ ну-мь май ведець фаца дакэ фрателе востру ну ва фи ку вой!’”
6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“
Исраел а зис атунч: „Пентру че мь-аць фэкут ун астфел де рэу ши аць спус омулуй ачелуя кэ май авець ун фрате?”
7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“
Ей ау рэспунс: „Омул ачела не-а ынтребат деспре ной ши фамилия ноастрэ ши а зис: ‘Май трэеште татэл востру? Май авець вреун фрате?’ Ши ной ам рэспунс ла ынтребэриле ачестя. Путям ной сэ штим кэ аре сэ зикэ: ‘Адучець пе фрателе востру’?”
8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
Иуда а зис татэлуй сэу Исраел: „Тримите копилул ку мине, ка сэ не скулэм ши сэ плекэм, ши вом трэи ши ну вом мури, ной, ту ши копиий ноштри.
9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
Рэспунд еу пентру ел; ай сэ-л черь ынапой дин мына мя. Дакэ ну-л вой адуче ынапой ла тине ши дакэ ну-л вой пуне ынаинтя та, виноват сэ фиу фацэ де тине пентру тотдяуна.
10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.
Кэч, дакэ н-ам май фи зэбовит, де доуэ орь не-ам фи ынторс пынэ акум.”
11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
Исраел, татэл лор, ле-а зис: „Фииндкэ требуе, фачець аша. Луаци-вэ ын сачь чева дин челе май буне роаде але цэрий, ка сэ дучець ун дар омулуй ачелуя, ши ануме: пуцин ляк алинэтор ши пуцинэ мьере, миродений, смирнэ, фистикурь ши мигдале.
12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.
Луаць ку вой арӂинт ындоит ши дучець ынапой арӂинтул пе каре ви-л пусесерэ ла гура сачилор: поате кэ а фост о грешялэ.
13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.
Луаць ши пе фрателе востру, скулаци-вэ ши ынтоарчеци-вэ ла омул ачела.
14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“
Думнезеул чел Атотпутерник сэ вэ факэ сэ кэпэтаць тречере ынаинтя омулуй ачелуя ши сэ ласе сэ се ынтоаркэ ымпреунэ ку вой пе челэлалт фрате ал востру ши пе Бениамин! Яр еу, дакэ требуе сэ фиу липсит де копиий мей, липсит сэ фиу!”
15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.
Ау луат дарул; ау луат ку ей арӂинт ындоит, прекум ши пе Бениамин; с-ау скулат, с-ау коборыт ын Еӂипт ши с-ау ынфэцишат ынаинтя луй Иосиф.
16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.
Кум а вэзут Иосиф пе Бениамин ку ей, а зис економулуй сэу: „Багэ пе оамений ачештя ын касэ, тае вите ши гэтеште, кэч оамений ачештя ау сэ мэнынче ку мине ла амязэ.”
17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.
Омул ачела а фэкут че-й порунчисе Иосиф ши а дус пе оамений ачея ын каса луй Иосиф.
18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.
Ей с-ау темут кынд ау вэзут кэ-й багэ ын каса луй Иосиф ши ау зис: „Не багэ ынэунтру дин причина арӂинтулуй пус ын сачий ноштри дата трекутэ; вор сэ се нэпустяскэ песте ной ка сэ не я робь ши сэ пунэ мына пе мэгарий ноштри.”
19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
С-ау апропият де економул касей луй Иосиф ши ау интрат ын ворбэ ку ел ла уша касей
20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
ши ау зис: „Домнуле, ной не-ам май коборыт о датэ аич, ка сэ кумпэрэм меринде.
21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!
Апой, кынд ам ажунс ла локул унде требуя сэ рэмынем песте ноапте, не-ам дескис сачий ши ятэ кэ арӂинтул фиекэруя ера ла гура сакулуй сэу – арӂинтул ностру, дупэ греутатя луй – ши л-ам адус ынапой ку ной.
22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.
Ам адус ши алт арӂинт, ка сэ кумпэрэм меринде. Ну штим чине а пус арӂинтул ын сачий ноштри.”
23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.
Економул а рэспунс: „Фиць пе паче! Ну вэ темець де нимик. Думнезеул востру, Думнезеул татэлуй востру, в-а пус пе аскунс о комоарэ ын сачь. Арӂинтул востру а трекут прин мыниле меле.” Ши ле-а адус ши пе Симеон.
24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
Омул ачеста й-а бэгат ын каса луй Иосиф; ле-а дат апэ де шь-ау спэлат пичоареле; а дат ши нутрец мэгарилор лор.
25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
Ей шь-ау прегэтит дарул пынэ ла вениря луй Иосиф, ла амязэ, кэч афласерэ кэ ау сэ мэнынче ла ел.
26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.
Кынд а ажунс Иосиф акасэ, й-ау дат дарул пе каре и-л адусесерэ ши с-ау арункат ку фаца ла пэмынт ынаинтя луй.
27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“
Ел й-а ынтребат де сэнэтате ши а зис: „Бэтрынул востру татэ, де каре аць ворбит, есте сэнэтос? Май трэеште?”
28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.
Ей ау рэспунс: „Робул тэу, татэл ностру, есте сэнэтос; трэеште ынкэ.” Ши с-ау плекат ши с-ау арункат ку фаца ла пэмынт.
29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“
Иосиф а ридикат окий ши, арункынд о привире спре фрате-сэу Бениамин, фиул мамей сале, а зис: „Ачеста есте фрателе востру чел тынэр деспре каре мь-аць ворбит?” Ши а адэугат: „Думнезеу сэ айбэ милэ де тине, фиуле!”
30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...
Иосиф а испрэвит репеде, кэч и се рупя инима пентру фрателе сэу ши симця невоя сэ плынгэ; а интрат деграбэ ынтр-о одае ши а плынс аколо.
31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“
Дупэ че с-а спэлат пе фацэ, а ешит дин одае ши, силинду-се сэ се стэпыняскэ, а зис: „Адучець де мынкаре!”
32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
Ау адус де мынкаре луй Иосиф деопарте ши фрацилор луй деопарте; еӂиптенилор каре мынкау ку ел ле-ау адус, де асеменя, мынкаре деопарте, кэч еӂиптений ну путяу сэ мэнынче ку евреий, фииндкэ лукрул ачеста пентру ей есте о урычуне.
33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.
Фраций луй Иосиф с-ау ашезат ла масэ ын фаца луй: де ла ынтыюл нэскут, дупэ дрептул луй де ынтый нэскут, ши пынэ ла чел май тынэр, ашезаць дупэ вырстэ; ши се уйтау уний ла алций ку мираре.
34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.
Иосиф а пус сэ ле дя дин букателе каре ерау ынаинтя луй, яр Бениамин а кэпэтат де чинч орь май мулт декыт чейлалць. Ши ау бэут ши с-ау веселит ымпреунэ ку ел.
