Буття 43
1 А голод став тяжки́й у тім краї.
Now the famine was still severe in the land.
2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“
So when Jacob’s sons had eaten all the grain they had brought from Egypt, their father said to them, “Go back and buy us a little more food.”
3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“
But Judah replied, “The man solemnly warned us, ‘You will not see my face again unless your brother is with you.’
4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.
If you will send our brother with us, we will go down and buy food for you.
5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.
But if you will not send him, we will not go; for the man told us, ‘You will not see my face again unless your brother is with you.’”
6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“
“Why did you bring this trouble upon me?” Israel asked. “Why did you tell the man you had another brother?”
7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“
They replied, “The man questioned us in detail about ourselves and our family: ‘Is your father still alive? Do you have another brother?’ And we answered him accordingly. How could we possibly know that he would say, ‘Bring your brother here’?”
8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
And Judah said to his father Israel, “Send the boy with me, and we will go at once, so that we may live and not die—neither we, nor you, nor our children.
9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
I will guarantee his safety. You may hold me personally responsible. If I do not bring him back and set him before you, then may I bear the guilt before you all my life.
10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.
If we had not delayed, we could have come and gone twice by now.”
11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
Then their father Israel said to them, “If it must be so, then do this: Put some of the best products of the land in your packs and carry them down as a gift for the man—a little balm and a little honey, spices and myrrh, pistachios and almonds.
12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.
Take double the silver with you so that you may return the silver that was put back into the mouths of your sacks. Perhaps it was a mistake.
13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.
Take your brother as well, and return to the man at once.
14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“
May God Almighty grant you mercy before the man, that he may release your other brother along with Benjamin. As for me, if I am bereaved, I am bereaved.”
15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.
So the men took these gifts, along with double the amount of silver, and Benjamin as well. Then they hurried down to Egypt and stood before Joseph.
16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.
When Joseph saw Benjamin with his brothers, he said to the steward of his house, “Take these men to my house. Slaughter an animal and prepare it, for they shall dine with me at noon.”
17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.
The man did as Joseph had commanded and took the brothers to Joseph’s house.
18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.
But the brothers were frightened that they had been taken to Joseph’s house. “We have been brought here because of the silver that was returned in our bags the first time,” they said. “They intend to overpower us and take us as slaves, along with our donkeys.”
19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
So they approached Joseph’s steward and spoke to him at the entrance to the house.
20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
“Please, sir,” they said, “we really did come down here the first time to buy food.
21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!
But when we came to the place we lodged for the night, we opened our sacks and, behold, each of us found his silver in the mouth of his sack! It was the full amount of our silver, and we have brought it back with us.
22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.
We have brought additional silver with us to buy food. We do not know who put our silver in our sacks.”
23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.
“It is fine,” said the steward. “Do not be afraid. Your God, the God of your father, gave you the treasure that was in your sacks. I received your silver.” Then he brought Simeon out to them.
24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
And the steward took the men into Joseph’s house, gave them water to wash their feet, and provided food for their donkeys.
25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
Since the brothers had been told that they were going to eat a meal there, they prepared their gift for Joseph’s arrival at noon.
26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.
When Joseph came home, they presented him with the gifts they had brought, and they bowed to the ground before him.
27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“
He asked if they were well, and then he asked, “How is your elderly father you told me about? Is he still alive?”
28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.
“Your servant our father is well,” they answered. “He is still alive.” And they bowed down to honor him.
29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“
When Joseph looked up and saw his brother Benjamin, his own mother’s son, he asked, “Is this your youngest brother, the one you told me about?” Then he declared, “May God be gracious to you, my son.”
30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...
Joseph hurried out because he was moved to tears for his brother, and he went to a private room to weep.
31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“
Then he washed his face and came back out. Regaining his composure, he said, “Serve the meal.”
32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
They separately served Joseph, his brothers, and the Egyptians. They ate separately because the Egyptians would not eat with the Hebrews, since that was detestable to them.
33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.
They were seated before Joseph in order by age, from the firstborn to the youngest, and the men looked at one another in astonishment.
34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.
When the portions were served to them from Joseph’s table, Benjamin’s portion was five times larger than any of the others. So they feasted and drank freely with Joseph.
