Буття 3
1 Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: „Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева ра́ю?“
Now, the serpent, was more crafty than any living thing of the field which Yahweh God had made, so he said unto the woman, Can it really be that God hath said, Ye shall not eat of every tree of the garden?
2 І відповіла жінка змієві: „З плодів дерева раю ми можемо їсти,
And the woman said unto the serpent, —Of the fruit of the trees of the garden, we may eat;
3 але з плодів дерева, що в сере́дині ра́ю, — Бог сказав: „Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти“.
but of the fruit of the tree which is in the midst of the garden, God hath said Ye shall not eat of it neither shall ye touch it, —lest ye die.
4 І сказав змій до жінки: „Умерти — не вмрете!
And the serpent said unto the woman, —Ye shall not die,
5 Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло“.
For God doth know, that in the day ye eat thereof, then shall your eyes be opened, —and ye shall become like God, knowing good and evil.
6 І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв.
And, when the woman saw that the tree was good for food, and that it was desirable to the eyes and the tree was pleasant to make one knowing, then took she of the fruit thereof, and did eat, and she gave to her husband also, along with her, and he did eat.
7 І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що на́гі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.
Then were opened the eyes of them both, and they knew that, naked, they were, —so they tacked together fig-leaves, and made for themselves girdles,
8 І почули вони голос Господа Бога, що по ра́ю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.
Then heard they the sound of Yahweh God, walking to and fro in the garden at the breeze of the day, —so he hid himself—the man with his wife, from the face of Yahweh God, amid the trees of the garden.
9 І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: „Де ти?“
And Yahweh God called unto the man, —and said to him, Where art thou?
10 А той відповів: „Почув я Твій голос у раю́ — і злякався, бо наги́й я, — і сховався“.
And he said, The sound of thee, heard I in the garden, and I was afraid, for, naked, was I, so I hid myself.
11 І промовив Господь: „Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?“
And he said, Who told thee that, naked, thou wast? Of the tree whereof I commanded thee not to eat, hast thou eaten?
12 А Адам відказав: „Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв“.
And the man said, —The woman whom thou didst put with me, she, gave me of the tree, so I did eat.
13 Тоді Господь Бог промовив до жінки: „Що́ це ти наробила?“А жінка сказала: „Змій спокусив мене, — і я їла“.
Then said Yahweh God to the woman, What is this that thou hast done? And the woman said, the serpent, deceived me, so I did eat.
14 І до змія сказав Господь Бог: „За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойо́го життя.
Then said Yahweh God unto the serpent—Because thou hast done this, Accursed, art thou above every tame-beast, and above every wild-beast of the field, —on thy belly, shalt thou go, and dust, shalt thou eat all the days of thy life.
15 І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жали́ти його в п'яту“.
And enmity, will I put between thee, and the woman, and between thy seed and her seed, —He shall crush thy head, but, thou, shalt crush his heel.
16 До жінки промовив: „Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожада́ння твоє, — а він буде панувати над тобою“.
Unto the woman, he said, I will, increase, thy pain of pregnancy, In pain, shalt thou bear children, —Yet, unto thy husband, shall be thy longing, Though, he, rule over thee.
17 І до Адама сказав Він: „За те, що ти послу́хав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: „Від нього не їж“, — прокля́та через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойо́го життя.
And, to the man, he said, Because thou didst hearken to the voice of thy wife, and so didst eat of the tree as to which I commanded thee, saying, Thou shalt not eat of it, Accursed be the ground for thy sake, In pain, shalt thou eat of it, all the days of thy life;
18 Тернину й осо́т вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.
Thorn also and thistle, shall it shoot forth to thee, —when thou hast come to eat of the herb of the field:
19 У поті свойо́го лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся“.
In the sweat of thy face, shalt thou eat bread, until thou return to the ground, because therefrom, wast thou taken, —For, dust, thou art, And, unto dust, shalt thou return.
20 І назвав Ада́м ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.
So the man called the name of his wife, Eve, —in that, she, was made mother of every one living.
21 І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну́ — і зодягнув їх.
And Yahweh God made for the man—and for his wife—tunics of skin and clothed them.
22 І сказав Господь Бог: „Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, — і не жив повік віку“.
Then said Yahweh God—Lo! man, hath become like one of us, in respect of knowing good and evil, —Now, therefore, lest he thrust forth his hand, and take even of the tree of life, and eat, and live to times age-abiding, —
23 І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.
So Yahweh God put him forth from the garden of Eden, —to till the ground wherefrom he had been taken.
24 І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який оберта́вся навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.
So he expelled the man, —and caused to dwell—in front of the garden of Eden—cherubim and a brandishing sword—flame, to keep the way to the tree of life.
