Єзекіїль 33
1 І було́ мені слово Господнє таке:
Opet mi doðe rijeè Gospodnja govoreæi:
2 „Сину лю́дський, говори синам свого наро́ду, та й скажеш до них: Коли б Я спрова́див на який край меча, і взяв би наро́д цього краю одно́го чоловіка з-поміж себе, і поставив би його собі вартови́м,
Sine èovjeèji, govori sinovima naroda svojega, i kaži im: kad pustim na koju zemlju maè, ako narod one zemlje uzme koga izmeðu sebe, i postave ga sebi za stražara,
3 і коли б він побачив меча, що йде на цей край, і засурми́в би в сурму́, й остеріг народ,
I on vidjevši maè gdje ide na zemlju zatrubi u trubu, i opomene narod,
4 і почув би хто голос сурми́, та не був би обере́жний, і прийшов би меч та й захопи́в би його, то кров його на голові його буде!
Ako se ko èuvši trubu ne uzme na um, i maè došavši pogubi ga, krv æe njegova biti na njegovoj glavi.
5 Голос сурми́ він чув, та не був обере́жний, — кров його буде на ньому, а він, коли б був обере́жний, урятував би свою душу.
Jer èu glas trubni, i ne uze se na um, krv æe njegova biti na njemu; da se uze na um, saèuvao bi dušu svoju.
6 А той вартови́й, коли б побачив меча, що йде, і не засурми́в би в сурму́, а наро́д не був би обере́жний, і прийшов би меч, і захопи́в би одно́го з них, то він був би узятий за гріх свій, а його кров Я зажадаю з руки вартово́го.
Ako li stražar vidjevši maè gdje ide ne zatrubi u trubu i narod ne bude opomenut, a maè došav pogubi koga izmeðu njih, taj æe poginuti za svoje bezakonje, ali æu krv njegovu iskati iz ruke stražareve.
7 А ти, сину лю́дський, — Я дав тебе вартови́м для Ізраїлевого дому, і ти почуєш з уст Моїх слово, й остереже́ш їх від Мене.
I tebe, sine èovjeèji, tebe postavih stražarem domu Izrailjevu; slušaj dakle rijeè iz mojih usta i opominji ih od mene.
8 Коли б Я сказав до безбожного: „Безбожнику, ти конче помреш!“, а ти не говорив би, щоб остерегти́ безбожного від дороги його, то він, несправедливий, помре за свій гріх, а його кров Я вимагатиму з твоєї руки.
Kad reèem bezbožniku: bezbožnièe, poginuæeš; a ti ne progovoriš i ne opomeneš bezbožnika da se proðe puta svojega; taj æe bezbožnik poginuti za svoje bezakonje; ali æu krv njegovu iskati iz tvoje ruke.
9 А ти, коли остереже́ш несправедливого від дороги його, щоб вернувся з неї, і він не ве́рнеться з своєї дороги, він помре за гріх свій, а ти душу свою врятува́в.
Ako li ti opomeneš bezbožnika da se vrati sa svoga puta, a on se ne vrati sa svoga puta, on æe poginuti za svoje bezakonje, a ti æeš saèuvati dušu svoju.
10 А ти, сину лю́дський, скажи до Ізраїлевого дому: „Ви кажете так, говорячи: Коли наші провини та наші гріхи на нас, і через них ми ги́немо, то як бу́демо жити?“
Zato ti, sine èovjeèji, reci domu Izrailjevu: vi govorite ovako i kažete: prijestupi naši i grijesi naši na nama su, i s njih propadamo; kako bismo živjeli?
11 Скажи їм Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не пра́гну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих дорі́г, і на́що вам умирати, доме Ізраїлів?
Reci im: tako bio ja živ, govori Gospod Gospod, nije mi milo da umre bezbožnik, nego da se vrati bezbožnik sa svoga puta i bude živ; vratite se, vratite se sa zlijeh putova svojih, jer zašto da mrete, dome Izrailjev?
12 А ти, сину лю́дський, скажи до синів свого народу: Справедливість справедливого — не врятує його в дні гріха́ його, а несправедливість несправедливого — не спіткне́ться він об неї в дні наве́рнення від своєї несправедливости, а справедливий не зможе жити в ній в дні свого гріха́.
Zato ti, sine èovjeèji, reci sinovima naroda svojega: pravednoga neæe izbaviti pravda njegova kad zgriješi, i bezbožnik neæe propasti sa bezbožnosti svoje kad se vrati od bezbožnosti svoje, kao što pravednik ne može s nje živjeti kad zgriješi.
13 Коли Я скажу́ справедливому: Буде конче він жити, а він наді́явся б на свою справедливість, та робив би кривду, то вся його справедливість не буде зга́дана, і за кривду свою, що зробив, він помре!
Kad reèem pravedniku da æe doista živjeti, a on se pouzda u pravdu svoju pa uèini nepravdu, od sve pravde njegove ništa se neæe spomenuti, nego æe poginuti s nepravde svoje koju uèini.
14 А коли Я скажу́ до несправедливого: Конче помреш ти, а він наве́рнеться від свого гріха́, і робитиме право та справедливість:
A kad reèem bezbožniku: doista æeš poginuti, a on se obrati od grijeha svojega i stane èiniti sud i pravdu,
15 заста́ву поверне несправедливий, грабу́нок відшкоду́є, ходитиме уставами життя, щоб не чинити кривди, то конче буде він жити, не помре!
I vrati bezbožnik zalog, i vrati što je oteo, i stane hoditi po uredbama životnijem ne èineæi bezakonja, doista æe biti živ, neæe umrijeti.
16 Усі гріхи його, які він нагрішив, не будуть йому зга́дані, — право та справедливість робив він, конче буде він жити!
Od svijeh grijeha što je zgriješio ništa mu se neæe spomenuti; èinio je sud i pravdu, doista æe živ biti.
17 І кажуть сини твого наро́ду: „Несправедлива Господня дорога!“тоді як несправедлива їхня власна дорога.
A sinovi naroda tvojega govore: nije prav put Gospodnji; a njihov put nije prav.
18 Коли справедливий відве́рнеться від своєї справедливости, і робитиме кривду, то помре він за те!
Kad se pravednik odvrati od pravde svoje i uèini nepravdu, poginuæe s toga.
19 А коли несправедливий відве́рнеться від своєї несправедливости, і чинитиме право та справедливість, то на них він буде жити!
A kad se bezbožnik odvrati od svoje bezbožnosti i uèini sud i pravdu, on æe živ biti s toga.
20 А ви кажете: Несправедлива Господня дорога! Кожного з вас Я буду судити, Ізраїлів доме, за його доро́гами!“
A vi govorite: nije prav put Gospodnji. Sudiæu vam, dome Izrailjev, svakome po putovima njegovijem.
21 І сталося за дванадцятого року, десятого місяця, п'ятого дня місяця від нашого вигна́ння, прийшов був до мене втіка́ч з Єрусалиму, говорячи: „Побите це місто!“
A dvanaeste godine robovanja našega, desetoga mjeseca, petoga dana doðe k meni jedan koji uteèe iz Jerusalima, i reèe: uze se grad.
22 А Господня рука була прийшла до мене ввечорі перед прихо́дом цього́ втікача́, і Він відкрив мої у́ста, поки прийшов той до мене вранці. І були відкриті мої уста, і не був уже я більше німий!
A ruka Gospodnja doðe nada me uveèe prije nego doðe onaj što uteèe, i otvori mi usta dokle onaj doðe k meni ujutru; otvoriše mi se usta, te više ne muèah.
23 І було мені слово Господнє таке:
I doðe mi rijeè Gospodnja govoreæi:
24 „Сину лю́дський, ме́шканці цих руїн на Ізраїлевій землі гово́рять так: Авраам був один, та проте́ посів цей край, а нас багато, — нам да́ний цей край на спа́дщину!
Sine èovjeèji, koji žive u onijem pustolinama u zemlji Izrailjevoj govore i kažu: Avram bijaše jedan, i naslijedi ovu zemlju; a nas je mnogo; nama je data ova zemlja u našljedstvo.
25 Тому́ скажи їм: Так сказав Господь Бог: Ви на крові їсте, а свої очі зво́дите до бовва́нів своїх, і кров пролива́єте, — і цей край пося́дете ви?
Zato im reci: ovako veli Gospod Gospod: jedete s krvlju, i oèi svoje podižete ka gadnijem bogovima svojim, i krv proljevate, i hoæete da naslijedite zemlju?
26 Ви спира́єтесь на свого меча, робите гидо́ту, і кожен безчестить жінку свого ближнього, — і цей край посядете ви?
Opirete se na maè svoj, èinite gadove, i skvrnite svaki ženu bližnjega svojega, i hoæete da naslijedite zemlju?
27 Так скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Як живий Я, — ті, хто в руїнах, попа́дають від меча, а той, хто на широкім полі, того віддам звірині́, щоб поже́рла його, а ті, хто в тверди́нях та в пече́рах, помруть від морови́ці!
Ovako im reci: ovako veli Gospod Gospod: tako ja živ bio, koji su u pustolinama, pašæe od maèa; i koji je u polju, zvijerima æu ga dati da ga izjedu; a koji su po gradovima i po peæinama, od pomora æe pomrijeti.
28 І оберну́ Я цей край на спусто́шення та на сплюндрува́ння, і скінчи́ться пиха́ сили його, і опусто́шіють Ізраїлеві го́ри, так що не буде й перехожого.
Tako æu sasvijem opustiti tu zemlju, i nestaæe ponosa sile njezine, i opustjeæe gore Izrailjeve da neæe niko prolaziti.
29 І пізнають вони, що Я — Господь, коли Я оберну́ цей край на спусто́шення та на сплюндрува́ння за всі їхні гидо́ти, що зробили вони.
I oni æe poznati da sam ja Gospod kad zemlju sasvijem opustim za sve gadove njihove što èiniše.
30 А ти, сину лю́дський, — сини твого наро́ду умовляються про тебе при сті́нах і в две́рях домів, і говорять один з о́дним, кожен зо своїм братом, кажучи: Увійдіть та послу́хайте, що це за слово, що виходить від Господа?
A o tebi, sine èovjeèji, sinovi naroda tvojega kazuju o tebi uza zidove i na vratima kuænijem, i govore jedan drugomu, svaki bratu svojemu, i vele: hodite i èujte kaka rijeè doðe od Gospoda.
31 І при́йдуть до тебе, як прихо́дить наро́д, і сядуть перед тобою як Мій наро́д, і послухають твоїх слів, але їх не ви́конають, бо що приємне в устах їхніх, те вони зроблять, а серце їхнє ходить за захла́нністю їхньою.
I dolaze k tebi kao kad se narod skuplja, i narod moj sjeda pred tobom, i sluša rijeèi tvoje, ali ih ne izvršuje; u ustima su im ljupke a srce njihovo ide za svojim lakomstvom.
32 І ось ти для них, як пісня коха́ння, красноголосий і добрий грач, і вони слухають слова́ твої, але їх не вико́нують!
I gle, ti si im kao ljupka pjesma, kao èovjek lijepa glasa i koji dobro svira; slušaju rijeèi tvoje, ali ih ne izvršuju.
33 А коли оце при́йде, — ось воно вже прихо́дить! — то пізнають вони, що серед них був проро́к“.
Ali kad to doðe, a evo ide, onda æe poznati da je bio prorok meðu njima.
