Вихід 5
1 А потім прийшли Мойсей й Аарон, та й сказали до фараона: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти наро́д Мій, — і нехай вони святкують Мені на пустині!“
And afterward Moses and Aaron went in, and told Pharaoh, Thus saith the LORD God of Israel, Let my people go, that they may hold a feast to me in the wilderness.
2 А фараон відказав: „Хто Господь, що послухаюсь сло́ва Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу́!“
And Pharaoh said, Who is the LORD, that I should obey his voice to let Israel go? I know not the LORD, neither will I let Israel go.
3 І сказали вони: „Бог євреїв стрівся з нами. Нехай же ми пі́демо триденною дорогою на пустиню, і принесемо жертви Господе́ві, Богові нашому, щоб не доторкнувся Він до нас мором або мечем“.
And they said, The God of the Hebrews hath met with us: let us go, we pray thee, three days’ journey into the desert, and sacrifice to the LORD our God; lest he fall upon us with pestilence, or with the sword.
4 І сказав до них цар Єгипту: „Чому ви, Мойсею та Аароне, відриваєте народ від його робіт? Ідіть до своїх діл!“
And the king of Egypt said to them, Why do ye, Moses and Aaron, loose the people from their works? go to your burdens.
5 І сказав фараон: „Таж багато тепер цього простолюду, а ви здержуєте їх від їхніх робіт“.
And Pharaoh said, Behold, the people of the land now are many, and ye make them rest from their burdens.
6 І того дня фараон наказав погоничам народу та писарям, говорячи:
And Pharaoh commanded the same day the taskmasters of the people, and their officers, saying,
7 „Не давайте більше наро́дові соломи, щоб робити цеглу, як учо́ра й позавчо́ра. Нехай ідуть самі, та збирають собі соломи.
Ye shall no more give the people straw to make brick, as before: let them go and gather straw for themselves.
8 А призна́чене число цегли, що вони робили вчо́ра й позавчо́ра, накладете на них, — не зменшуйте з нього. Вони нероби, тому кричать: „Ходім, принесімо жертву нашому Богові!“
And the number of the bricks, which they made before, ye shall lay upon them; ye shall not diminish any of it: for they are idle; therefore they cry, saying, Let us go and sacrifice to our God.
9 Нехай буде тяжка́ праця на цих людей, і нехай працюють на ній, і нехай покинуть облудні слова“.
Let more work be laid upon the men, that they may labour in it; and let them not regard vain words.
10 І вийшли погоничі народу й писарі його, та й сказали до того народу, говорячи: „Так сказав фараон: Я не буду давати вам соломи.
And the taskmasters of the people went out, and their officers, and they spoke to the people, saying, Thus saith Pharaoh, I will not give you straw.
11 Самі йдіть, наберіть собі соломи, де́ знайдете, бо нічого не зменшене з вашої роботи!“
Go ye, get for yourselves straw where ye can find it: yet not any of your work shall be diminished.
12 І розпоро́шився народ той по всій єгипетській землі, щоб збирати стерню́ на солому.
So the people were scattered abroad throughout all the land of Egypt to gather stubble instead of straw.
13 А погоничі наставали, говорячи: „Скінчі́ть вашу щоденну працю в час так, як коли б була́ солома“.
And the taskmasters hastened them, saying, Fulfil your works, your daily tasks, as when there was straw.
14 І були биті писарі синів Ізраїлевих, що їх настановили над ними фараонові погоничі, говорячи: „Чому ви не скінчи́ли свого при́ділу для виробу цегли й учора й сьогодні, як було дотепер?“
And the officers of the children of Israel, which Pharaoh’s taskmasters had set over them, were beaten, and demanded, Why have ye not fulfilled your task in making brick both yesterday and to day, as before?
15 І прибули́ писарі Ізраїлевих синів, та й кричали до фараона, говорячи: „Для чого ти так робиш рабам своїм?
Then the officers of the children of Israel came and cried to Pharaoh, saying, Why dealest thou thus with thy servants?
16 Соломи не дають твоїм рабам, а цеглу — кажуть нам — робіть! І ось раби твої биті, — і грішиш ти перед народом своїм!“
There is no straw given to thy servants, and they say to us, Make brick: and, behold, thy servants are beaten; but the fault is in thy own people.
17 А він відказав: „Неро́би ви, неро́би! Тому ви говорите: Ходім, принесімо жертву Господе́ві.
But he said, Ye are idle, ye are idle: therefore ye say, Let us go and sacrifice to the LORD.
18 А тепер ідіть, працюйте, а соломи не дадуть вам! Але призна́чене число цегли ви дасте!“
Go therefore now, and work; for there shall no straw be given you, yet shall ye deliver the number of bricks.
19 І бачили Ізраїлеві писарі себе в біді, коли говорено: „Не зменшуйте з цегли вашої щоденного в його часі!“
And the officers of the children of Israel saw that they were in trouble, after it was said, Ye shall not diminish the number of your bricks of your daily task.
20 І стріли вони Мойсея та Аарона, що стояли насупроти них, як вони виходили від фараона,
And they met Moses and Aaron, who stood in the way, as they came forth from Pharaoh:
21 та й сказали до них: „Нехай побачить вас Господь — і нехай вас осудить, бо ви вчинили нена́висним дух наш в очах фараона й в очах його рабів, — щоб дати меча в їхню руку повбивати нас!“
And they said to them, The LORD look upon you, and judge; because ye have made us odious in the eyes of Pharaoh, and in the eyes of his servants, to put a sword in their hands to slay us.
22 І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: „Господи, чому Ти кривду вчинив цьому наро́дові? Чому Ти послав мені це?
And Moses returned to the LORD, and said, Lord, why hast thou so oppressed this people? why is it that thou hast sent me?
23 Бо відко́ли прийшов я до фараона, щоб говорити Твоїм Ім'я́м, він ще більшу кривду чинить цьому народові, а насправді Ти не визволив народу Свого!“
For since I came to Pharaoh to speak in thy name, he hath done evil to this people; neither hast thou delivered thy people at all.
