Вихід 4
1 І відповів Мойсей та й сказав: „Таж вони не повірять мені, і не послухають голосу мого, бо скажуть: Господь не явився тобі!“
AND Moses answered and said, But, behold, they will not believe me, nor hearken unto my voice: for they will say, The Lord hath not appeared unto thee.
2 І промовив до нього Господь: „Що то в руці твоїй?“Той відказав: „Палиця“.
And the Lord said unto him, What is that in thine hand? And he said, A rod.
3 І сказав Він: „Кинь її на землю!“І той кинув її на землю, — і вона стала вуже́м. І втік Мойсей від нього.
And he said, Cast it on the ground. And he cast it on the ground, and it became a serpent; and Moses fled from before it.
4 І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку, і візьми його за хвоста!“І він простяг свою руку й узяв його, — і той став палицею в долоні його.
And the Lord said unto Moses, Put forth thine hand, and take it by the tail. And he put forth his hand, and caught it, and it became a rod in his hand:
5 „Щоб повірили, що явився тобі Господь, Бог їхніх батьків, — Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова“.
That they may believe that the Lord God of their fathers, the God of Abraham, the God of Isaac, and the God of Jacob, hath appeared unto thee.
6 І сказав Господь йому ще: „Засунь свою руку за пахви́ну свою!“І засунув він руку свою за пахви́ну свою, і витягнув її, — аж ось рука його побіліла від прокази, як сніг!
And the Lord said furthermore unto him, Put now thine hand into thy bosom. And he put his hand into his bosom: and when he took it out, behold, his hand was leprous as snow.
7 А Він сказав: „Поклади знов свою руку за пахвину свою!“І він поклав знову руку свою до своєї пахвини, і витягнув її з пахвини своєї, — і ось вона стала зно́ву, як тіло його.
And he said, Put thine hand into thy bosom again. And he put his hand into his bosom again; and plucked it out of his bosom, and, behold, it was turned again as his other flesh.
8 „І станеться, коли не повірять тобі, і не послухають голосу першої ознаки, то повірять голосу ознаки наступної.
And it shall come to pass, if they will not believe thee, neither hearken to the voice of the first sign, that they will believe the voice of the latter sign.
9 І станеться, коли вони не повірять також обом тим ознакам, і не послухають твого голосу, то ти візьмеш води з Річки, і виллєш на суходіл. І переміниться та вода, що ти візьмеш із Річки, і станеться кров'ю на суходолі“.
And it shall come to pass, if they will not believe also these two signs, neither hearken unto thy voice, that thou shalt take of the water of the river, and pour it upon the dry land: and the water which thou takest out of the river shall become blood upon the dry land.
10 Та Мойсей сказав до Господа: „О Го́споди — я не промовець ні від учора, ні від позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив був до Свойого раба, бо я тяжкоустий та тяжкоязикий“.
And Moses said unto the Lord, O my Lord, I am not eloquent, neither heretofore, nor since thou hast spoken unto thy servant: but I am slow of speech, and of a slow tongue.
11 І сказав йому Господь: „Хто дав уста людині? Або Хто робить німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, — чи ж не Я, Господь?
And the Lord said unto him, Who hath made man’s mouth? or who maketh the dumb, or deaf, or the seeing, or the blind? have not I the Lord?
12 А тепер іди, а Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що́ ти маєш говорити“.
Now therefore go, and I will be with thy mouth, and teach thee what thou shalt say.
13 А він відказав: „Молю Тебе, Господи, — пошли іншого, кого маєш послати“.
And he said, O my Lord, send, I pray thee, by the hand of him whom thou wilt send.
14 І запалав гнів Господній на Мойсея, і Він сказав: „Чи ж не Ааро́н твій брат, Левит? Я знаю, що він добре буде говорити. Та ось він ви́йде навпроти тебе, — і побачить тебе, і зрадіє він у серці своїм.
And the anger of the Lord was kindled against Moses, and he said, Is not Aaron the Levite thy brother? I know that he can speak well. And also, behold, he cometh forth to meet thee: and when he seeth thee, he will be glad in his heart.
15 І ти бу́деш говорити до нього, і вкладеш слова ці в уста його, а Я буду з устами твоїми й з устами його, і буду навчати вас, що́ маєте робити.
And thou shalt speak unto him, and put words in his mouth: and I will be with thy mouth, and with his mouth, and will teach you what ye shall do.
16 І він буде говорити за тебе до наро́ду. І станеться, — він буде тобі устами, а ти будеш йому замість Бога.
And he shall be thy spokesman unto the people: and he shall be, even he shall be to thee instead of a mouth, and thou shalt be to him instead of God.
17 І ти візьмеш у руку свою оцю па́лицю, якою ознаки чинитимеш“.
And thou shalt take this rod in thine hand, wherewith thou shalt do signs.
18 І пішов Мойсей, і вернувся до тестя свого Їтра, і сказав йому: „Піду я, і вернуся до братів своїх, що в Єгипті, і побачу, чи ще живі вони“. А Їтро сказав до Мойсея: „Іди в мирі!“
And Moses went and returned to Jethro his father in law, and said unto him, Let me go, I pray thee, and return unto my brethren which are in Egypt, and see whether they be yet alive. And Jethro said to Moses, Go in peace.
19 І сказав Господь до Мойсея в Мідіяні: „Іди, вернися до Єгипту, бо вимерли всі люди, що шукали твоєї душі“.
And the Lord said unto Moses in Midian, Go, return into Egypt: for all the men are dead which sought thy life.
20 І взяв Мойсей жінку свою та синів своїх, і посадив їх на осла, та й вернувся до єгипетського краю. І взяв Мойсей палицю Божу в руку свою.
And Moses took his wife and his sons, and set them upon an ass, and he returned to the land of Egypt: and Moses took the rod of God in his hand.
21 І сказав Господь до Мойсея: „Коли ти пі́деш, щоб вернутися до Єгипту, гляди, щоб усі чуда, які Я вклав у твою руку, ти вчинив їх перед лицем фараона, а Я ожорсто́чу серце його, — і він не відпустить наро́ду.
And the Lord said unto Moses, When thou goest to return into Egypt, see that thou do all those wonders before Pharaoh, which I have put in thine hand: but I will harden his heart, that he shall not let the people go.
22 І ти скажеш фараонові: „Так сказав Господь: Син Мій, Мій перворідний — то Ізраїль.
And thou shalt say unto Pharaoh, Thus saith the Lord, Israel is my son, even my firstborn:
23 І кажу́ Я тобі: Відпусти Мого сина, — і нехай Мені служить. А коли ти відмовиш пустити його, то ось Я вб'ю твого сина, твого перворідного“.
And I say unto thee, Let my son go, that he may serve me: and if thou refuse to let him go, behold, I will slay thy son, even thy firstborn.
24 І сталося в дорозі на нічлігу, — стрів був його Господь і шукав, щоб убити його.
And it came to pass by the way in the inn, that the Lord met him, and sought to kill him.
25 Та Ціппора взяла кременя, і обрізала крайню плоть свого сина, і доторкнулася нею до ніг його та й сказала: „Бо ти мені наречений крови!“
Then Zipporah took a sharp stone, and cut off the foreskin of her son, and cast it at his feet, and said, Surely a bloody husband art thou to me.
26 І пустив Він його. Тоді вона сказала: „Наречений крови через обрі́зання“.
So he let him go: then she said, A bloody husband thou art, because of the circumcision.
27 І сказав Господь до Аарона: „Іди назустріч Мойсею в пустиню!“І він пішов, і стрів його на горі Божій, і поцілував його.
And the Lord said to Aaron, Go into the wilderness to meet Moses. And he went, and met him in the mount of God, and kissed him.
28 І розповів Мойсей Ааронові всі слова Господа, що послав його, і всі ті ознаки, що Він наказав був йому.
And Moses told Aaron all the words of the Lord who had sent him, and all the signs which he had commanded him.
29 І пішов Мойсей та Аарон, і зібрали вони всіх старши́х Ізраїлевих синів.
And Moses and Aaron went and gathered together all the elders of the children of Israel:
30 І переказав Аарон усі слова, що Господь говорив був Мойсеєві. А той ті ознаки чинив на очах народу.
And Aaron spake all the words which the Lord had spoken unto Moses, and did the signs in the sight of the people.
31 І повірив наро́д той. І почули вони, що згадав Господь Ізраїлевих синів, і що побачив біду їх, — і вони схилилися, і поклонилися до землі.
And the people believed: and when they heard that the Lord had visited the children of Israel, and that he had looked upon their affliction, then they bowed their heads and worshipped.
